Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Айвенго

Ці думки, вочевидь, перетворили його гнів на тихий сум. Він відклав дротик, сів на колишнє місце, похнюпив голову й глибоко замислився. Раптом його міркування перервав гучний звук рога; у відповідь на нього всі собаки в залі, ще зо тридцятеро псів з усієї садиби, здійняли оглушливий гавкіт і вереск. Білому кийку й слугам довелося чимало потрудитися, поки вдалося втихомирити собак.

— Агов, слуги, ступайте ж до воріт! — наказав Седрик, тільки-но в залі все стихло й можна було розчути його слова. — Дізнайтеся, які звістки приніс нам цей ріг. Подивимося, яких збитків і втрат завдано моїм володінням.

Хвилини за три слуга, повернувшись, доповів, що пріор Еймер з абатства Жорво та добрий лицар Бріан де Буа-Гільбер, командор звитяжного й високоповажного ордена тамплієрів, із невеликим почтом просять гостинно надати їм нічліг на шляху до місця турніру, призначеного неподалік від Ашбі де ла Зуш на післязавтра.

— Еймер? Пріор Еймер? Та Бріан де Буа-Гільбер? — бурмотав Седрик. — Обидва нормани… Але це все одно, нормани вони чи сакси, — Ротервуд не повинен відмовити їм у гостинності. Ласкаво просимо, якщо воліють тут заночувати. Приємніше було б, якби вони проїхали далі. Але непристойно відмовити подорожнім у вечері й нічлізі; втім, я сподіваюся, що як гості і нормани поводитимуться скромніше. Піди, Гундіберте, — додав він, звертаючись до дворецького, який стояв за його кріслом із білим берлом у руці. — Візьми із собою півдюжини слуг і проведи приїжджих у приміщення для гостей. Подбай про їхніх коней і мулів, та гляди, щоб ніхто з їхнього почту ні в чому не знав нестачі. Дай їм переодягтися, якщо побажають, розпали вогонь, подай води для обмивання, піднеси вина та елю. Кухарям скажи, щоб швидше додали чого-небудь до нашої вечері, і накажи подавати на стіл, щойно гості будуть готові. Скажи їм, Гундіберте, що Седрик і сам би вийшов привітати їх, але не може, тому що дав обітницю не відходити далі трьох кроків від свого помосту назустріч гостям, якщо вони не належать до саксонського королівського дому. Йди. Гляди, щоб усе були як слід: нехай ці гордії не кажуть потім, що грубіян Сакс показав себе убогим скупієм.

Дворецький і кілька слуг пішли виконувати накази господаря, а Седрик звернувся до чашника Освальда:

— Пріор Еймер… Адже це, якщо не помиляюся, рідний брат того самого Жиля де Мольверера, який нині став лордом Міддлгемом.

Освальд поштиво нахилив голову на знак згоди.

— Його брат посів замок і відібрав землі й володіння, що належали набагато вищому роду — роду Вілфгора Міддлгемського. А хіба всі норманські лорди роблять інакше? Цей пріор, кажуть, досить веселий піп і надає перевагу келиху з вином і мисливському рогу перед дзвоном й требником. Та годі балакати. Нехай увійде, я прийму його з честю. А як ти назвав того другого, тамплієра?

— Бріан де Буа-Гільбер.

— Буа-Гільбер? — повторив у роздумах Седрик, ніби розмірковуючи вголос, як людина, що живе серед підлеглих і звикла швидше звертатися до себе самого, ніж до інших, — Буа-Гільбер?.. Це ім'я відоме. Багато говорять про нього і доброго, і поганого. За чутками, це один із найхоробріших лицарів ордена Храму, але він загрузнув у звичайних для них вадах: чванливий, зухвалий, злісний і хтивий. Подейкують, що це людина жорсткосердна, що він не боїться нікого ні на землі, ні на небі. Так відгукуються про нього ті воїни, які повернулися з Палестини. А втім, він переночує в мене лише одну ніч; нічого, ласкаво просимо і його. Освальде, витягни корок із бочки найстарішого вина; подай до столу найкращого меду, найміцнішого елю, найзапашнішого морату, шипучого сидру, пряних настоянок та налий найбільші келихи! Тамплієри й абати люблять добрі вина і великі келихи. Ельгіто, скажи леді Ровені, що ми сьогодні не очікуватимемо її виходу до столу, коли тільки на те не буде її особливого бажання.

— Сьогодні вона матиме особливе бажання, — відповіла Ельгіта без зупинки, — останні новини з Палестини їй завжди цікаво послухати.

Седрик метнув на жваву покоївку гнівний погляд. Однак леді Ро-вена й усі, хто їй прислуговував, користувалися особливими привілеями й були захищені від його гніву. Він сказав лише:

— Притримай язика! Іди передай своїй панні моє доручення, і нехай вона чинить, як їй заманеться. Принаймні тут онучка Альфреда[16] може повелівати як королева.

Ельгіта пішла із зали.

— Палестина! — вимовив Сакс. — Палестина… Скільки вух жадібно дослухається до байок, що приносять із цієї нещасної країни розпусні хрестоносці та лицемірні прочани. І я б міг запитати, і я б міг із завмиранням серця слухати казки, які розповідають ці хитрі бурлаки, заходячи у наші домівки й користуючись нашою гостинністю… Але ні, син, який мене ослухався, — не син мені, і я опікуюся його долею не більше, ніж долею найупослідженішого з тих людців, які, пришиваючи собі на плече хрест, віддаються розпусті й убивствам та ще й запевняють, начебто так угодно Богові.


  16 Альфред Великий (849–899) — король Вессексу, який уславився своєю боротьбою з вікінгами.

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 293.


Останній коментар

Богдан 20:14:52

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


Богдан 20:11:27

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


паша 13.11.2017

твір на любителя


Додати коментар