Слава ЗСУ!

Анно Маріє, сонце зійшло, Вже осяває кохане чоло. Анно-Маріє, розвиднився день, Пташка цвірінькає вільних пісень. Анно-Маріє, квітне лужок, В горах співає мисливський ріжок, Дзвоном луна виповнює ліс. Анно-Маріє, кохана, збудись. Вамба Коханий мій Тибальде, ще не буди, Ще я не полишила райські сади. Чи радість, яку зазнаєм наяву, Зрівняти зі сном, що у нім я живу? Хай пташка співає веселий мотив, Мисливець сурмить у ріжок золотий, – Солодші пісні чую я уві сні, Але не гадай, що ти снишся мені.

— Славна пісня, — сказав Вамба, коли обидва закінчили приспів. — Присягаюся моєю нікчемною шапкою, і мораль чудова. Ми її часто співали з Гуртом. Колись ми з ним були товаришами, а зараз він, з милості Божої і з панської волі, сам собі пан і вільна людина. А одного разу нам із ним неабияк дісталося через цю пісню: ми так захопилися, що дві зайві години валялися в ліжку, виспівуючи її крізь сон. Відтоді, як пригадаю цей наспів, так у мене кістки й защемлять. Проте я все-таки заспівав партію Анни-Марії на догоду вам, сер.

А далі блазень вирішив заспівати ще одну пісню — таку собі комічну співаночку, яку миттю підхопив лицар.

Лицар і Вамба Із трьох сторін світу летять парубки, – Співають про це старовинні пісні, – Вдовиці Вайкомба просити руки, А де ж є вдовиця, що скаже їм «ні»? А першим Тиндальського краю був син, – Співають про це старовинні пісні, – Пишався славетними предками він, Яка ж удова скаже лицарю «ні»? «Мій дядько був сквайром і паном татусь», – Він гордо згадав старовинні пісні, – Та швидко зів'яв напиндючений гусь, Бо ця удовиця сказала тут «ні». Вамба А другий повів, що він з вельських шляхтян, – Співають про це старовинні пісні, – І клявся: до кінчиків нігтів він пан, А де ж є вдовиця, що скаже тут «ні»? Сер Девід ап Морган ап Грифіт ап Райс Ап Тюдор ап Гю, — так співають пісні. «Одна удовиця — а скільки ж бо вас?» – Вона каже вельському шляхтичу «ні». А третім був йомен із Кенту простий, – Співають про це старовинні пісні, — Він чемно повідав, як хліб він ростив, А де ж є вдовиця, що скаже тут «ні»? Обидва І лицар, і сквайр подалися назад, – Співають про це старовинні пісні, – А йомен із Кенту за жінку узяв Вдовицю — й вона не сказала тут «ні»!

Під час безтурботного співу легка тінь не сходила з лиця Вамби. Зміст своїх роздумів він не забув повідати попутникові:

— У місцевих лісах можна зустріти тих, хто для проїжджих набагато небезпечніший, ніж наші розбійники.

— Хто ж це такі? Адже ні вовки, ні ведмеді у нас не водяться, — сказав лицар.

— Зате у нас водиться озброєна челядь Мальвуазена, — сказав Вам-ба, — і вже повірте, що півдюжини таких вояків варті цілої зграї гарних вовків! Тепер вони виїхали по здобич, а з ними нишпорять і солдати, які втекли з Торкілстона. Тож якби ми з ними зустрілися, дорого довелося б нам поплатитися за наші подвиги. А що, сер лицар, якби, наприклад, трапилася нам пара таких зухвальців, як би ви вчинили?

— Якби вони надумалися перегородити нам дорогу, пришпилив би мерзотників до землі списом.

— А якби їх було шестеро, а нас із вами двоє, от як тепер, — вів далі Вамба, — невже ви не пригадали б про ріжок Локслі?

— Що? Кликати на допомогу проти такої зграйки? — вигукнув лицар. — Та один справжній лицар може розігнати їх, як осінній вітер жене сухий лист!

— Так, так, — сказав Вамба, — я у вас попрошу дозволу розглянути ближче цей ріг, що породжує такі потужні звуки.

Лицар відстебнув застібку своєї перев'язі і задовольнив цікавість свого супутника, передавши йому ріжок. Вамба в цю ж хвилину надів його собі на шию.

— Тра-ра-ля-ля! — проспівав блазень. — Тепер і я зумію просурмити сигнал незгірше за когось.

— То он як, шахраю! — скипів лицар. — Віддай ріг назад!

— Не хвилюйтеся, сер лицар, я його берегтиму. Коли доблесть подорожує поряд із дурістю, ріг варто передати дурості, тому що вона вміє краще сурмити.

— Стережися, шахраю, — мовив Чорний Лицар, — ти дуже багато собі дозволяєш! Гляди, бо мені урветься терпець!

— А ви краще не погрожуйте мені, сер лицар, — відповів блазень, від'їхавши на шанобливу відстань від роздратованого лицаря, — інакше дурість дасть тягу і дозволить доблесті самій шукати собі дорогу в лісі.