Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Айвенго

Його промову перервав Вамба. Блазень причаївся за два кроки за кріслом господаря, який час від часу кидав йому подачки зі своєї тарілки. Втім, такою ж милістю користувалися й улюблені собаки, яких, як ми вже бачили, у залі було досить багато. Вамба сидів перед маленьким столиком на стільці з вирізаними на спинці ослячими вухами. Підсунувши п'яти під поперечину свого стільця, він так втяг щоки, що його щелепи стали схожі на щипці для горіхів, і наполовину примружив очі, що не заважало йому до всього прислухатися, щоб не проґавити нагоди втнути одну з тих витівок, які йому дозволялися.

— Бодай їм, цим перемир'ям! — вигукнув він, не звертаючи уваги на те, що несподівано перебив промову величного тамплієра. — Вони мене зовсім зістарили!

— Як, шахраю? Що це означає? — спитав Седрик, з явним задоволенням очікуючи, який жарт ушкварить блазень.

— А то як же, — відповів Вамба. — На моєму віку було вже три таких перемир'я, і кожне — на п'ятдесят років. Тож, виходить, що мені півтори сотні років.

— Годі, я ручаюся, що ти помреш не від старості, — сказав тамплієр, який впізнав у ньому свого лісового знайомого. — Тобі судилося вмерти насильницькою смертю, якщо ти так показуватимеш шлях подорожнім, як сьогодні пріорові й мені.

— Як так, шахраю? — вигукнув Седрик. — Збивати подорожніх зі шляху! Треба буде тебе відбатожити: ти, виходить, такий же шахрай, як і дурень.

— Зроби милість, дядечку, — сказав блазень, — цього разу дозволь моїм дурощам заступитися за мою плутанину. Я лише тим і провинився, що переплутав, де у мене права рука, а де ліва. А тому, хто запитує в дурня поради й вказівки, треба бути поблажливішим.

Тут розмова була перервана появою слуги, якого сторожа надіслала доповісти, що біля воріт стоїть мандрівник і благає впустити його на нічліг.

— Впустити його, — сказав Седрик, — хто б він не був, однаково. У таку ніч, коли гроза шаленіє надворі, навіть дикі звірі тиснуться до черід і шукають заступництва у свого смертельного ворога — людини, аби тільки не загинути від розбурханих стихій. Дайте йому все, чого він потребує. Освальде, припильнуй гарненько.

Чашник негайно вийшов із зали й пішов виконувати наказ господаря.



Розділ V

Хіба юдеї не мають очей? Хіба в них немає долонь, органів, кінцівок, почуттів, прихильностей, пристрастей? Хіба не та ж сама їжа насичує їх, хіба не та ж зброя ранить їх, хіба їх не вражають ті ж хвороби, хіба не ті ж ліки зціляють їх, хіба не зігрівають і не студять їх ті самі літо й зима, як і християн?

В. Шекспір, «Венеціанський купець»


свальд повернувся і, нахилившись до вуха свого господаря, прошепотів:

— Це юдей, він назвав себе Ісаком із Йорка. Чи добре буде, якщо я приведу його сюди?

— Нехай Гурт виконує твої обов'язки, Освальде, — сказав Вамба зі звичайною своєю нахабністю. — Свинар саме гідний церемоніймейстер для юдея.

— Пресвята Маріє, — мовив абат, осіняючи себе хрестом, — допускати юдея в таке товариство!

— Як! — озвався тамплієр. — Щоб юдейський собака наблизився до захисника святого гроба!

— Ти ба, — сказав Вамба, — виходить, тамплієри люблять лише юдейські грошики, а компанії їхньої не люблять!

— Що вдієш, поважні гості, — сказав Седрик, — я не можу порушити закони гостинності, щоб догодити вам. Якщо Господь Бог терпить довгі століття цілий народ завзятих єретиків, можна й нам потерпіти одного єврея протягом кількох годин. Але я нікого не примушуватиму спілкуватися з ним чи їсти разом із ним. Дайте йому окремий столик і погодуйте відособлено. А втім, — додав він, всміхаючись, — може, ген ті чужоземці в чалмах приймуть його до своєї компанії?

— Сер Франклін, — відповів тамплієр, — мої сарацинські невільники — добрі мусульмани й зневажають юдеїв анітрохи не менше, ніж християни.

— Клянуся, я вже й не знаю, — втрутився Вамба, — чим шанувальники Махмуда й Термаганта[19] кращі за цей народ, колись обраний самим Богом!

— Ну, нехай він сяде поруч із тобою, Вамбо, — сказав Седрик. — Дурень і шахрай — гарна пара.

— А дурень зуміє по-своєму відскіпатися від шахрая, — сказав Вамба, потрясаючи в повітрі кісткою від свинячого окосту.

— Тсс!.. Ось він іде, — сказав Седрик.

Впущений без усіляких церемоній, до зали боязкою й нерішучою ходою ввійшов сухорлявий старий, доволі високий на зріст; він на кожному кроці відважував смиренні уклони й від звички схилятися у поклоні здавався нижчим, ніж був насправді. Риси його обличчя були тонкі та правильні; орлиний ніс, проникливі чорні очі, високе чоло, поборознене зморшками, довге сиве волосся й велика борода могли б справити сприятливе враження, якби не так різко викривали його належність до племені, яке у ті темні віки було предметом відрази для марновірних і неосвічених простолюдинів, а з боку корисливого й жадібного дворянства піддавалося найлютішому переслідуванню.


  19 Тобто мусульмани.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 293.


Останній коментар

Богдан 20:14:52

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


Богдан 20:11:27

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


паша 13.11.2017

твір на любителя


Додати коментар