Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Айвенго

Виконавши цей благочестивий обряд, Седрик подав їм знак іти за ним і, безшумно ковзаючи кам'яною підлогою, повів їх далі. Піднявшись на декілька сходинок, він із великою обережністю відчинив двері невеликої молельні поряд із каплицею. Промені сонця, що вже заходило, проникли в цей темний закуток і осяяли величаву жінку, обличчя якої зберігало сліди минулої краси. Довге траурне вбрання і запинало з чорного крепу відтіняли білину її шкіри і красу розкішного русявого волосся, ще не посрібленого часом. На обличчі її лежала печатка глибокого смутку та християнської покірності. На кам'яному столі перед нею стояло розп'яття зі слонячої кістки і біля нього — розгорнутий молитвеник у золотій палітурці із застібками з того ж дорогоцінного металу; його сторінки були прикрашені складними буквицями і малюнками.

— Шляхетна Едито, — сказав Седрик, із хвилину постоявши мовчки, щоб дати час Ричарду і Вілфреду роздивитися господиню будинку, — я привів до тебе поважних незнайомих людей. Вони прийшли розділити твою печаль. Ось це — доблесний лицар, він хоробро бився заради звільнення з полону того, кого ми нині оплакуємо.

— Дякую йому за доблесний подвиг, — відповіла леді Едита, — хоча Богові не вгодно було, щоб цей подвиг увінчався успіхом. Дякую також за люб'язність, що спонукала його і його супутника прийти сюди, щоб побачити вдову Аделінга, матір Ательстана, в години її скорботи. Вашій турботі, мій добрий родичу, доручаю я наших гідних гостей і впевнена, що вони не відчують браку гостинності, поки вона існує в цих сумних стінах.

Гості низько вклонилися засмученій матері й подалися вслід за своїм гостинним провідником.

Інші гвинтові сходи привели їх нагору, до зали таких самих розмірів, як та, до якої вони увійшли на самому початку. Ця зала займала четвертий поверх будівлі. Коли двері кімнати прочинилися, почувся сумний хоровий спів. Увійшовши, вони застали там збори поважних матрон і дівчат зі знатних саксонських родин. Чотири дівчини, з Ровеною на чолі, співали гімн душі померлого.

До праху прах – Останній шлях Для смертних, тлінних тіл. Серед руїн – Черва і тлін. Вітри розвіють пил. Незнаний шлях Душі в полях Небесних осяйних. А суд гряде, Й спокута жде Твоїх гріхів земних. А там нехай Спокуті край Враз покладе Господь. І молитви Із вуст живих Звільнять стражденну плоть.


Під цей тихий і сумний спів чотирьох дівчат решта займалися гаптуванням, на власний смак і відповідно до вміння, великого шовкового покривала на труну Ательстана або вибирали з розставлених перед ними кошиків квіти і плели вінки. Дівчата поводилися скромно, як належало на похороні, але не можна було сказати, що вони горювали. Інші крадькома перешіптувалися або всміхалися, що кожного разу спричиняло нарікання з боку немолодих пані. Слід зізнатися, що поява двох незнайомих лицарів ще більше посилила цей настрій: дівчата почали озиратися, шепотітися і підштовхувати одна одну. Лише Ровена, дуже горда, щоб бути пихатою, вклонилася своєму рятівникові з люб'язною грацією. Вона була серйозна, але не сумна.

Обійшовши з гостями всі покої замку, де проходили поховальні торжества, Седрик провів їх у невелику кімнату, призначену, за його словами, для почесних гостей, які були не так близько знайомі з покійним, а тому, мабуть, не бажали проводити весь час із тими, для кого ця скорбота була особливо відчутна. Сказавши, що їм негайно буде доставлено все, що вони побажають, він уже зібрався був іти, але Чорний Лицар втримав його за руку.

— Дозвольте вам нагадати, шляхетний тане, — сказав він, — що коли ми з вами востаннє бачилися, ви обіцяли за ті послуги, які мені вдалося надати вам, зробити мені подарунок.

— Все, що завгодно, шляхетний лицарю, — відповів Седрик, — але в таку сумну хвилину…

— Я про це подумав, — перервав його король, — але в мене обмаль часу. До того ж, мені здається, що тої миті, коли ми опустимо в могилу шляхетного Ательстана, було б бажано поховати разом із його останками деякі забобони і несправедливі думки.

— Сер Лицар Пут і Кайданів Лазурових, — сказав Седрик, почервонівши і, у свою чергу, перериваючи гостя, — я сподіваюся, що подарунок, якого ви просите, стосується лише вашої особи. У все, що пов'язане з честю мого будинку, сторонній людині не ли-чить втручатися.

— Я й не маю охоти втручатися, — мовив король м'яко, — в усякому разі доти, доки ви не визнаєте, що я на це маю деяке право. Досі ви мене знали під ім'ям Чорного Лицаря Пут і Кайданів Лазурових. Знайте ж, що я Ричард Плантагенет.

Попередня
-= 154 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 293.


Останній коментар

Богдан 20:14:52

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


Богдан 20:11:27

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


паша 13.11.2017

твір на любителя


Додати коментар