Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Айвенго

— Ім'ям Пресвятої Діви, шляхетний Ательстане, — вигукнув Седрик, хапаючи його за руку, — скажи, як же ти визволився? Чи пом'якшали їхні серця?

— Мабуть, гарна їжа схилила їх до милосердя, тому що мені принесли шматок пирога і фляжку вина. Я поїв, випив і підкріпився. На моє щастя, паламар був таким п'яним, що не міг справно виконувати обов'язки тюремника. Йдучи, він повернув ключ, але двері не замкнув, тож вони прочинилися. Від світла, ситної їжі й вина в голові у мене прояснилося. Залізна скоба, до якої були прикріплені мої ланцюги, зовсім заіржавіла, чого не підозрювали ані я, ані цей негідник абат. У них у проклятому підвалі така вогкість, що й залізо не може довго витримати. Абияк вивернувши залізну скобу, я насилу виліз із підвалу, тому що ланцюги були важкі, а я зовсім ослаб від такого посту. Довго я бродив навмання, але веселенька пісенька привела мене в те приміщення, де поважний паламар служив молебень сатані з якимось здоровенним ченцем у сірому балахоні з каптуром — більше схожим на злодія, ніж на духовну особу. Я з'явився раптово, в могильному савані, під дзвін ланцюгів — справжній виходець із того світу. Обидва остовпіли, але коли я кулаком збив із ніг паламаря, його товариш по чарці замахнувся на мене важким кийком. На моє щастя, він промахнувся, а коли я підступив, щоб зчепитися з ним, він кинувся навтьоки. У зв'язці ключів, що висіли у паламаря на поясі, я знайшов один, яким відімкнув кайдани і так звільнився від ланцюгів. Тепер постало переді мною найважливіше завдання — гарненько покарати негідника абата. Повішу його на самісінькій верхівці конінгсбурзької вежі, а якщо його товсте черево не пролізе по сходах, велю втягнути його по зовнішній стіні.

— Але, сину мій, — мовила леді Едита, — подумай про його священний сан!

— Матінко і ви, друже мій, залиште ваші докори, — сказав Ательстан. — Хліб, вода і в'язниця — прекрасні приборкувачі честолюбства. Я встав із могили набагато мудрішою людиною, ніж зійшов у неї. Кажу вам: я хочу бути королем лише в своїх власних володіннях і ніде більше! І найпершим моїм завданням буде повісити абата.

— А як же Ровена? — запитав Седрик. — Сподіваюся, ти не маєш наміру її покинути?

— Ех, батьку Седрику, будь розважливий, — сказав Ательстан. — Леді Ровена до мене зовсім не прихильна. Для неї один мізинець рукавички мого родича Вілфреда дорожчий за всю мою особу.

Всі почали озиратися у пошуках Айвенго, але він зник. Нарешті з'ясувалося, що по нього приходив якийсь єврей і що після короткої розмови з ним Вілфред покликав Гурта, зажадав свій панцир і озброєння і виїхав із замку.

І король теж зник, і ніхто не знав куди. Потім уже дізналися, що він квапливо вийшов у двір, покликав того єврея, з яким розмовляв Айвенго, і після хвилинної бесіди з ним зажадав, щоб йому якнайшвидше подали коня, сам скочив у сідло, змусив єврея сісти на іншого коня і помчав з такою швидкістю, що, за свідченням Вам-би, старий єврей напевно скрутить собі в'язи.



Розділ ХLIII

Гріхи Мовбрея ляжуть тягарем

На карк його упрілого коня –

І вершника під ноги скине той,

Мерзенного зрадливця!

В. Шекспір, «Ричард II»


овернімося ж тепер до стін замку, чи то пак пресепторії Темплстоу в годину, коли кривава доля повинна була вирішити, жити чи вмерти Ребецці. Довкола стін було дуже людно і жваво. Сюди, як на сільський ярмарок або храмове свято, збіглися всі навколишні мешканці. Погляди численного натовпу були звернені до воріт пресепторії Темплстоу в надії побачити рідкісну процесію.

Ще більше люду оточувало місце герцю перед пресепторією. То була гладенька галявина, що прилягала до стін обителі, ретельно вирівняна для військових і лицарських вправ членів ордену.

Арена була розташована на м'якому схилі пагорба і була обгороджена міцним частоколом, а оскільки тамплієри радо запрошували охочих помилуватися їхнім мистецтвом і лицарськими звитягами, то довкола було збудовано безліч галерей і наставлено багато лавок для глядачів.

Для великого магістра в східному кінці поля влаштували трон, оточений почесними кріслами для пресепторів і лицарів ордену. Над троном маяв священний прапор тамплієрів.

На протилежному кінці поля був закопаний у землю стовп; довкола нього лежали дрова, між якими залишався прохід у фатальний круг для жертви, засудженої на спалення. До стовпа були пригвинчені ланцюги, якими її мали припнути. Біля цієї жахливої споруди стояло четверо чорношкірих невільників. Їхні чорні обличчя, в ті часи мало знайомі англійському населенню, наводили жах на натовп, що дивився на них як на бісів, покликаних виконувати свою диявольську справу.

Попередня
-= 156 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 293.


Останній коментар

Богдан 20:14:52

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


Богдан 20:11:27

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


паша 13.11.2017

твір на любителя


Додати коментар