Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Айвенго

— Не пощастило сьогодні Англії, мілорде, — мовив Седрик багатозначно. — Чи не спокушає це вас узятися за спис?

— Я збираюся побитися завтра, — відповів Ательстан. — Я візьму участь в melee[35]. Не варто вже сьогодні надягати ратні обладунки.

Ця відповідь була не до душі Седрику з двох причин: по-перше, йому дошкулило норманське слово melee, що означало загальну сутичку, а по-друге, у цій відповіді позначилася байдужість Ательстана до честі своєї батьківщини. Але через те, що так говорила людина, до якої Седрик відчував глибоку повагу, він не дозволив собі обговорювати Ательстанові мотиви або вади. Втім, його випередив Вамба, який поквапився вставити своє слівце.

— Ви маєте рацію! — сказав він. — Хоч воно й сутужніше, зате набагато почесніше бути першим зі ста чоловіків, ніж першим із двох.

Ательстан прийняв ці слова за похвалу, сказану всерйоз, але Седрик, збагнувши потаємну думку блазня, кинув на нього суворий і загрозливий погляд. На щастя для Вамби, час і обставини не дозволили господареві покарати його.

Змагання досі не відновлялося; було чути лише голоси герольдів, які викрикували:

— На вас чекає кохання дам, переломлюйте списи на їхню честь! Виступайте, хоробрі лицарі! Прекрасні очі дивляться на ваші подвиги!

Час від часу музиканти виповнювали повітря дикими звуками фанфар — знаком перемоги й виклику на двобій. У юрбі буботіли, що ось нарешті випав святковий день, та й у той нічого гарного не побачиш. Старі лицарі й літні дворяни пошепки обмінювалися зауваженнями, згадували тріумфи своєї молодості, скаржилися на те, що зовсім вимирає войовничий дух, а втім, погоджувалися, що нині немає вже більше таких сліпучих красунь, які в старі роки надихали бійців. Принц Джон зі своїми наближеними почав товкти про приготування бенкету й про присудження винагороди Бріану де Буа-Гільберу, який тим самим списом скинув двох супротивників із сідел, а третього переміг.

Нарешті, щойно сарацинські музиканти ще раз зіграли якийсь тривалий марш, на північному кінці арени з-за огорожі почувся звук самотньої труби, що означав виклик. Всі погляди звернулися в той бік, щоб побачити, хто цей новий лицар, який проголошував про своє прибуття. Браму поспіхом відчинили, і він в'їхав на арену.

Скільки можна було судити про людину, заковану у бойові обладунки, новий боєць був трохи вищий середнього зросту й здавався швидше тендітним, ніж кремезним. На ньому був сталевий панцир із багатою золотою насічкою; герб на його щиті зображував молодий дуб, вирваний із коренем; під ним був напис іспанською мовою: «Desdichado», що означає «Позбавлений спадщини». Їхав він на чудовому вороному коні. Проїжджаючи уздовж галерей, він витонченим рухом схилив спис, вітаючи принца й дам. Спритність, із якою він керував конем, і юнацька грація його рухів відразу прихилили до нього серця більшості глядачів, і з юрби пролунали вигуки:

— Торкни списом щит Ральфа де Віпонта! Викликай йоанніта: він не такий міцний у сідлі, з ним легше буде впоратися!

Супроводжуваний такими доброзичливими порадами, лицар виїхав на пагорбок і, на подив усіх глядачів, наблизившись до середнього намету, з такою силою вдарив гострим кінцем свого списа в щит Бріана де Буа-Гільбера, що той протяжливо дзенькнув. Усі були вкрай здивовані такою сміливістю, але більше за всіх зачудувався сам грізний лицар, отримавши виклик на смертний бій. Анітрохи не очікуючи настільки рішучого виклику, він у невимушеній позі стояв у ту хвилину біля входу до свого намету.

— Чи були ви сьогодні на сповіді, братику? — сказав він. — Чи ходили до обідні, якщо так відважно ризикуєте своїм життям?

— Я краще за тебе приготувався до смерті, — відповів лицар Позбавлений Спадщини, який під цим ім'ям і був занесений до переліку учасників турніру.

— Тож іди, ставай на своє місце на арені, — сказав де Буа-Гільбер, — та помилуйся на сонце востаннє: нині ж увечері ти прокинешся у раю.

— Дякую за попередження, — відповів лицар Позбавлений Спадщини. — Прийми ж і від мене добру пораду: сідай на свіжого коня й бери новий спис: клянуся честю, вони тобі знадобляться.

Виголосивши це, він змусив свого коня задки спуститися з пагорба й задкувати через всю арену аж до північних воріт. Тут він зупинився як вкопаний, чекаючи на свого супротивника. Надзвичайна майстерність, з якою він керував конем, знову викликала схвальні вигуки більшості глядачів.

Як не прикро було де Буа-Гільберу слухати поради свого суперника, проте тепер його честь залежала від результату боротьби, і тому він не міг зневажити нічим, що сприяло б його успіху. Він наказав подати собі свіжого коня, сильного і жвавого, вибрав новий, міцний спис, побоюючись, що ратище старого не таке вже надійне після попередніх сутичок, і замінив щит, ушкоджений у попередніх сутичках. На першому щиті в нього була звичайна емблема тамплієрів — двоє лицарів, які їдуть на одному коні, що служило символом смиренності й бідності. Насправді замість цих якостей, що вважалися спочатку необхідними для тамплієрів, лицарі Храму в той час вирізнялися пихою й користолюбством, що й послужило приводом до знищення їхнього ордену. На новому щиті де Буа-Гільбера зображений був ворон, що летить, тримаючи в пазурах череп, а під ним напис: «Стережися ворона».


  35 Рукопашна сутичка, свалка (фр.).

Попередня
-= 32 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 293.


Останній коментар

Богдан 20:14:52

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


Богдан 20:11:27

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


паша 13.11.2017

твір на любителя


Додати коментар