Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Айвенго

Їхав він верхи на міцному дорожньому коні, очевидно для того, щоб поберегти сили свого лицарського бойового коня, якого один зі зброєносців вів позаду. На коні було повне бойове спорядження; з одного боку сідла висів короткий бердиш із коштовною дамаською насічкою, з іншого — прикрашений пір'ям шолом господаря, каптур-кольчуга та довгий двосічний меч. Інший зброєносець віз над головою спис свого господаря; на вістрі списа розвівався невеликий прапор із зображенням такого ж хреста, який був нашитий на плащі. Той же зброєносець тримав невеликий трикутний щит, широкий угорі, щоб прикривати всі груди, а донизу загострений. Щит був у чохлі з червоного сукна, через що не можна було побачити написане на ньому гасло.

Слідом за зброєносцями їхали ще двоє слуг; темні обличчя, білі тюрбани й особливий покрій одягу виказували в них уродженців Сходу. Взагалі в зовнішності знатного воїна і його почті було щось дике й чужоземне. Одяг його зброєносців блищав розкішшю, східні слуги носили срібні обручі на шиях і браслети на напівголих смаглявих руках і ногах, їхній одяг із шовку, розшитий візерунками, свідчив про родовитість і багатство їхнього пана й творив у той же час різкий контраст із простотою його власного військового одягу. Вони були озброєні кривими шаблями із золотою насічкою на руків'ях і піхвах та турецькими кинджалами ще витонченішої роботи. У кожного стирчав при сідлі пучок дротиків фути з чотири завдовжки, з гострими сталевими вістрями. Цей різновид зброї був у великому вжитку в сарацинів, його й понині ще застосовують там у військовій грі, улюбленій східними народами, що називається «ель джерід». Коні, на яких їхали слуги, були арабської породи; сухоребрі, легкі, із пружним кроком, тонкогриві, вони нічим не нагадували тих важких і великих жеребців, яких розводили в Нормандії та Фландрії і які б мали витримати воїнів у повному бойовому озброєнні. Поруч із цими величезними тваринами арабські коні здавалися витонченою, легкою тінню.

Незвичайний вид цієї кавалькади збудив цікавість не тільки Вам-би, але і його менш легковажного товариша. В особі ченця він негайно впізнав пріора абатства Жорво, відомого на всю околицю любителя полювання, веселих гулянок, а також, якщо вірити поголосу, й інших мирських утіх, ще менш сумісних із чернечими обітницями.

Проте на ті часи не надто вимогливо ставилися до поводження ченців і священиків, тож пріор Еймер користувався доброю славою серед сусідів свого абатства. Його весела й вільнолюбна вдача та постійна готовність дарувати відпущення дрібних гріхів робили його улюбленцем всіх місцевих дворян, титулованих і нетитулованих, із багатьма з яких він родичався, тому що належав до знатного норманського роду. Дами особливо були налаштовані ставитися без зайвої суворості до поведінки чоловіка, який не лише був незмінним шанувальником прекрасної статі, але й вирізнявся вмінням прогонити смертельну нудьгу, що занадто часто охоплювала їх у стародавніх покоях феодальних замків. Настоятель був азартним мисливцем, мав найкращих соколів і хортів у всій північній околиці, цим видом спорту він завоював симпатії дворянської молоді; з людьми поважного віку він грав іншу роль, що відмінно йому вдавалося, коли це було потрібно. Його поверхнева начитаність була досить велика, щоб вселяти навколишнім невігласам повагу до його вченості, а поважна постава й піднесені міркування про авторитет церкви й духівництва підтримували думку про його святість. Навіть простий люд, який найсуворіше ставиться до поведінки вищих станів, поблажливо дивився на легковажність пріора Еймера. Річ у тому, що Еймер був дуже щедрий, а за милосердя, як відомо, відпускається безліч гріхів, хоча Писання вкладає в ці слова трохи інакший сенс. Більша частина монастирських доходів була в його повному володінні. Це давало йому можливість не тільки багато витрачати на власні примхи, але й надавати щедру допомогу сусідам-селянам. Якщо й траплялося пріорові Еймеру із зайвою палкістю скакати на полюванні або надто засиджуватися на бенкеті, якщо комусь доводилося бачити, як на світанку він пробирається через бічну хвіртку в стіні свого абатства, повертаючись додому після побачення, що тривало цілу ніч, люди лише знизували плечима й примирялися з такими провинами настоятеля, згадуючи, що так само грішили й багато хто з його побратимів, не спокутуючи своїх гріхів тими якостями, якими вирізнявся цей чернець. Словом, пріор Еймер був дуже добре відомий і нашим саксам. Вони незграбно вклонилися йому й отримали його благословення: «Venedicite, mes filz»[9].

Але дивакувата зовнішність супутника Еймера і його почту вразила уяву свинаря й Вамби так, що вони не чули запитання настоятеля, коли той хотів довідатися, чи не знають вони неподалік місцини, де можна було б зупинитися на ніч. Особливо здивував їх напівчернечий-напіввійськовий одяг засмаглого іноземця й чудне вбрання та небачене озброєння його східних слуг. Дуже ймовірно також, що для слуху саксонських селян неприємною була мова, якою їх благословили й поставили запитання, хоча вони й розуміли, що це значить.


  9 Хваліте Господа, діти мої (лат.).

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 293.


Останній коментар

Богдан 20:14:52

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


Богдан 20:11:27

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


паша 13.11.2017

твір на любителя


Додати коментар