Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Айвенго

Норманське дворянство, звичне до розкошів, було досить помірковане в їжі й питві. Воно охоче віддавалося задоволенню добре попоїсти, але надавало перевагу вишуканості, а не кількості з'їденого. Нормани вважали зажерливість і пияцтво прикметою переможених саксів і вважали ці якості властивими нижчій породі людей.

Однак принц Джон і його поплічники самі були схильні до надмірностей щодо цього. Як відомо, принц Джон через те й помер, що об'ївся персиками, запиваючи їх молодим пивом. Але він, у всякому разі, був винятком серед своїх співвітчизників.

Із лукавою зверхністю, лише зрідка таємниче переморгуючись, норманські лицарі й дворяни дивилися на нехитре поводження Седрика й Ательстана, які не звикли до таких бенкетів. І поки їхні вчинки були предметом глузливої уваги, ці не навчені гарним манерам сакси кілька разів погрішили проти умовних правил, встановлених для добірного товариства. Тим часом, як відомо, людині незрівнянно легше прощаються серйозні гріхи проти вихованості або навіть проти моральності, ніж незнання найменших приписань моди або світських манер. Седрик після миття рук обтер їх рушником, замість того щоб обсушити, витончено помахавши ними в повітрі. Це здалося присутнім набагато смішнішим за те, що Ательстан самотужки ум'яв величезний пиріг, начинений найвишуканішою заморською дичиною. Та коли після перехресного допиту з'ясувалося: конінгсбурзький тен (чи Франклін, як звали його нормани) не мав жодної гадки про те, що саме він проковтнув, і приймав начинку пирога «карум» за м'ясо жайворонків і голубів, тоді як насправді це були пташки-вівсянки й солов'ї, його невігластво спричинило значно більше глузувань, ніж виявлена ним ненажерливість.

Довгий бенкет нарешті скінчився. За круговою чарою гості розговорилися про подвиги минулого турніру, про невідомого переможця в стрільбі з лука, про Чорного Лицаря, який відмовився від заслуженої слави, і про доблесного Айвенго, який купив перемогу настільки дорогою ціною. Про все говорилося з військовою прямотою, жарти та сміх лунали по всьому залу. Лише принц Джон сидів, журно посупившись; видно було, що якась важка турбота лягла на його душу. Лише іноді під впливом свого почту він на хвилину змушував себе зацікавитися навколишнім. У такі хвилини він хапав зі столу келих з вином, перехиляв його і, щоб поліпшити гумор, долучався до загальної розмови, нерідко невлад.

— Цей келих, — казав він, — ми піднімемо за здоров'я Вілфреда Айвенго, героя нинішнього турніру. Ми шкодуємо, що рана зашкодила його участі в нашому бенкеті. Нехай же всі вип'ють разом зі мною за його здоров'я. Особливо ж Седрик Ротервудський, поважний батько сина, який подає великі надії.

— Ні, мілорде, — заперечив Седрик, встаючи й ставлячи назад на стіл недопитий келих, — я не вважаю більше сином непокірливого юнака, який ослухався моїх наказів і відрікся від звичаїв і традицій пращурів.

— Не може бути! — вигукнув принц Джон з добре розіграним здивуванням. — Чи можливо, щоб такий доблесний лицар був непокірливим і негідним сином?

— Так, мілорде, — відповів Седрик, — Вілфред такий. Він залишив рідну домівку та приєднався до легковажних шляхтичів, які становлять двір вашого брата. Там він і навчився наїзницьких фокусів, які ви так високо цінуєте. Він покинув мене всупереч забороні. У дні короля Альфреда такий вчинок називався б непослухом, а це вважалося злочином, що каралося вельми суворо.

— На жаль! — мовив принц Джон із глибоким зітханням удаваного співчуття. — Вже якщо ваш син зв'язався з моїм бідолашним братом, то немає сенсу запитувати, де й від кого він навчився неповаги до батьків.

І це казав принц Джон, навмисно забуваючи, що зі всіх синів Генріха II саме він найбільше вирізнявся своєю непокірливою вдачею й невдячністю щодо батька.

— Мені здається, — сказав він, помовчавши, — що мій брат мав намір подарувати своєму улюбленцеві багатий маєток.

— Він так і зробив, — відповів Седрик. — Однією з головних причин моєї сварки з сином і була його принизлива згода прийняти на правах васала саме ті маєтки, якими його праотці володіли по праву, незалежно ні від чиєї волі.

— Тож ви не заперечуватимете, добрий Седрику, — сказав принц Джон, — якщо ми закріпимо цей маєток за особою, якій не буде кривдно прийняти землю в подарунок від британської корони. Сер Реджинальд Фрон де Беф, — продовжував він, звертаючись до барона, — сподіваюся, ви зумієте утримати за собою добрий баронський маєток Айвенго. Тоді сер Вілфред не викличе на себе вдруге батьківського гніву, знову вступивши у володіння ним.

— Клянуся святим Антонієм, — відповів чорнобривий богатир, — я згоден, щоб ваша високість зарахували мене в сакси, якщо Седрик, або Вілфред, або навіть найродовитіший англієць зуміє відібрати в мене маєток, який ви хочете мені подарувати!

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 293.


Останній коментар

Богдан 20:14:52

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


Богдан 20:11:27

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


паша 13.11.2017

твір на любителя


Додати коментар