Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Айвенго

Іспанію і Візантію об'їдь, Хоч світ перетни із кінця у кінець – Нема щасливіших, як босий чернець.

Для милої лицар рушає в похід – Додому приносять прохромлений щит. Заплаче кохана: вертається мрець! Хто краще утішить, як босий чернець?

Щасливі монархи, посіли-бо трон? Були королі, що вдягали фелон, А де ж таке бачене, хай йому грець, Аби спокусивсь на корону чернець?

І хащі, і твань для міцної ноги – Як биті шляхи для коліс. До снаги Всю землю йому перейти навпростець: У будь-якій хаті спочине чернець.

Опівдні його виглядають, а він Уже запізнився на кілька годин? На нього чекає найкращий стілець, Жаданий-бо гість — босоногий чернець.

Опівночі буде з далеких пустель? На нього чекають і юшка, і ель. Хазяйка хазяїна вижене геть, Щоб спав під периною босий чернець.

Хай славляться ризи і квітне сандал, Хай папа живе на погибель чортам! Правдивої радості чистих сердець Вартує один тільки босий чернець.


— Воістину, — сказав лицар, — проспівав ти добре й весело та прославив свій сан як слід. А до речі про чорта, святий паламарю: невже ти не боїшся, що він коли-небудь завітає до тебе саме під час таких мирських розваг?

— Мирських? Це я мирянин? — обурився самітник. — Та я служу у своїй каплиці вірою й правдою дві обідні кожного Божого дня, утреню й вечірню, години, кануни, повечір'я.

— Лише не місячними ночами, коли можна пополювати за дичиною, — зауважив гість.

— Exceptis excipiendis[46], — відповів самітник, — як наш старий абат навчив мене відповідати, у разі якщо сміливий мирянин здумає розпитувати, чи всі канонічні правила я виконую в точності.

— Це так, святий отче, — сказав лицар, — але чорт підстерігає нас саме за винятковими заняттями. Ти сам знаєш, що він усюди бродить, яко лев рикаючий.

— Нехай зарикає, коли посміє, — сказав чернець. — Від моєї мотузки він заверещить, як верещав від коцюби святого Дунстана. Я зроду не боявся жодної людини — не лякаюся й чорта з його прибічниками. Молитвами святого Дунстана, святого Дубрика, святого Вінібальда, святого Вініфреда, святого Свіберта та святого Вілліка, а також святого Фоми Кентського, не враховуючи моїх власних малих заслуг перед Богом, я маю чортів десь, як хвостатих, так і безхвостих. Але по секрету скажу вам, друже мій, що ніколи не згадую про такі речі до ранкової молитви.

Він перевів мову на інше, і пиятика тривала на славу. Уже багато пісень проспівали обидва, аж раптом їхню веселу гулянку порушив дужий стукіт у двері халупи.

Чим була викликана ця перешкода, ми зможемо пояснити лише тоді, коли повернемося до інших дійових осіб нашої розповіді, тому що, за прикладом старого Аріосто[47], ми не любимо мати справу лише з одним якимось героєм, охоче змінюючи і персонажів, і обстановку нашої драми.



Розділ XVIII

Вперед! Наш шлях — через ліси і луки,

Де дуб міцний простер могутнє віття,

Затримуючи сонячне проміння…

Вперед! Вперед! Чудовими стежками,

Коли величне сонце у зеніті,

А променистий панцир Артеміди

Затопить світлом моторошний праліс.

«Етрикський ліс»


оли Седрик Сакс побачив, як син його, знепритомнівши, впав на арену в Ашбі, першим його бажанням було послати своїх людей подбати про нього, але ці слова застрягли в нього в горлянці. За присутності такого товариства він не міг примусити себе визнати сина, якого вигнав з дому й позбавив спадщини. Однак він наказав Освальду не спускати його з ока й за допомогою двох кріпаків перенести в Ашбі, тільки-но юрба розійдеться. Але Освальд спізнився з виконанням цього розпорядження: юрба розійшлася, а лицар зник.

Дарма чашник Седрика озирався навсібіч, відшукуючи, куди подівся його молодий господар; він бачив криваву пляму на тому місці, де лежав юний лицар, але самого лицаря не бачив: немов чарівниці перенесли його кудись. Можливо, Освальд саме так і пояснив би собі зникнення Айвенго (тому що сакси були вкрай забобонні), якби випадково не впала йому в очі постать людини, одягненого зброєносцем, у якій він упізнав свого товариша Гурта. У розпачі від раптового зникнення свого господаря колишній свинар розшукував його всюди, забувши будь-яку обережність і піддаючи себе неабиякій небезпеці. Освальд же визнав своїм обов'язком затримати Гурта як раба-втікача, чию долю мав вирішити сам господар.


  46 За належним винятком (лат.).

  47 Лудовіко Аріосто (1474–1533) — італійський поет епохи Відродження.

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 322.

Останній коментар

Саша 16.11.2023

Xuyna


Admin 03.12.2020

ВасЯ ми всі раді що ти оцінив принади товариша)


юля 14.10.2020

дуже крута


Додати коментар