Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Айвенго

«Якщо, — думав він, — я дозволю сльозам цієї дівчини зворушити себе, як я відшкодую собі втрату всіх блискучих сподівань, заради яких я наразився на такий ризик? А наостанок сміятимуться принц Джон та його веселі прибічники. Але я відчуваю, що не здатен на цю роль. Не можу байдуже дивитися на це чарівне обличчя, змучене стражданнями, на прекрасні очі, залиті сльозами. Вже краще б вона й далі трималася так само зарозуміло, або я мав більше тієї витримки й жорстокості, що є у барона Фрон де Бефа».

Переймаючись цими думками, він лише намагався втішити Ровену, запевняючи, що поки що немає жодних підстав для такого відчаю. Але ця промова раптово була перервана гучними звуками мисливського рога, що в ту хвилину стривожили інших мешканців замку, завадивши їм виконати різні їхні корисливі або розпусні плани. Де Брасі довелося залишити красуню й поспішити до загальної зали. Втім, він навряд чи жалкував про це, оскільки його бесіда з леді Ровеною повернула в таке річище, коли йому було однаково важко як продовжувати наполягати на своєму, так і відмовитися від власних намірів.



Розділ XXIV

Її візьму, як лев бере левицю.

Дж. Гоум, «Дуглас»


оки описані нами сцени відбувалися в різних куточках замку, єврейка Ребекка чекала на вирішення своєї долі, зачинена у віддаленій відокремленій башті. Сюди її привели двоє замаскованих слуг і заштовхнули до маленької кімнати, де вона опинилася віч-на-віч зі старою чаклункою, яка, сидячи за пряжею, мурмотіла собі під ніс саксонську пісню в такт своєму веретену, що танцювало по підлозі. Коли увійшла Ребекка, стара підвела голову і вирячилася на гарну єврейку з тією злостивою заздрістю, з якою старість і потворність, посилені хворобливим станом, поглядають на юність і красу.

— Забирайся геть, старий цвіркуне! — сказав один із супутників Ребекки. — Так наказав наш шляхетний господар. Звільни цю кімнату для красуні.

— Отак, — буркнула стара, — отак нині вшановують за службу. Був час, коли одного мого слова було достатньо, щоб кращого з воїнів зсадити з сідла і вигнати зі служби. А зараз мені доводиться забиратися за наказом першого-ліпшого слуги!

— Досить розмов, Урфридо, — урвав її інший, — іди, і все. Накази пана слід виконувати швидко. Були і в тебе ясні дні, а зараз твоє сонце закотилося. Ти тепер все одно що старий бойовий кінь, якого пустили пастися на голий верес. Добре скакала ти колись, а нині хоч підтюпцем потрусися, і то добре. Ану, ворушися!

— Бодай вас завжди переслідували погані провісники! Обидва ви нечестиві пси, — сказала стара, — і поховають вас на псарні. Нехай демон Зернебок[52] розірве мене на шматки, якщо я піду з власної кімнати, перш ніж допряду цю вовну!

— Сама скажи про це господареві, стара відьмо, — відповів служник і пішов геть разом зі своїм товаришем, залишивши Ребекку наодинці зі старою, якій мимоволі нав'язали це товариство.

— Які ще бісівські справи вони задумали? — запитала стара, бурмочучи собі під ніс і хижими очима поглядаючи скоса на Ребекку. — Здогадатися неважко: красиві очка, чорні кучері, шкіра — як білий папір, поки чернець не наслідив по ній своїм чорним зіллям. Так, легко вгадати, навіщо її привели в цю віддалену башту: звідси не почуєш жодного крику, все одно що з-під землі. Тут по сусідству з тобою мешкають лише сови, моя красуне. На твої крики звернуть уваги не більше, ніж на їхні. Чужоземка, здається, — вела далі вона, поглянувши на костюм Ребекки. — З якої країни? Сарацинка чи єгиптянка? Чому не відповідаєш? Коли вмієш плакати, мабуть, умієш і говорити.

— Не сердься, матінко, — сказала Ребекка.

— Е, далі й питати нічого, — мовила Урфрида. — Лисицю впізнають з хвоста, а юдейку — з говірки.

— Зроби велику милість, скажи, — запитала Ребекка, — чого мені ще чекати? Мене притягнули сюди силоміць — можливо, вони збираються убити мене за те, що я сповідую юдейську віру? Коли так, я з радістю віддам за неї своє життя.

— Ет, твоє життя, красунько! — відповіла стара. — Навіщо ж їм твоє життя? Ні, повір моєму слову, твоєму життю не загрожує небезпека. А вчинять із тобою так, як колись учинили з родовитою саксонською дівчиною. Невже ж для єврейки буде негоже те, що вважалося гожим для саксонки? Поглянь на мене: і я була молодою і ще вдвічі вродливішою за тебе, коли Фрон де Беф, батько нинішнього, Реджинальда, зі своїми норманами узяв приступом цей замок. Мій батько та сім його синів затято билися, крок за кроком захищаючи своє житло. Не було жодної кімнати, жодної сходинки, де б не стало слизько від пролитої ними крові. Вони полягли, загинули всі до одного, і не встигли тіла їхні захолонути, не встигла висохнути їхня кров, як я стала зганьбленою жертвою їхнього переможця.


  52 Зернебок (Zernebock) був одним зі скандинавських божеств. Сучасні дослідники доводять, що ім'я божества Zernebock походить від слов'янського Chernobog (Чорнобог).

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 293.


Останній коментар

Богдан 20:14:52

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


Богдан 20:11:27

Ця книга дуже відома, яка містить певну мораль і зміст, який як я бачу не всім дано
зрозуміти. То якщо ви двійошник, який не здатний зрозуміти цей роман В.Скотта, то
вас ніхто не примушує! Але знайти, що це легендарний роман і нічого його
опозорювати!


паша 13.11.2017

твір на любителя


Додати коментар