Слава ЗСУ!

- З нього виросла б страх яка бридка дитина, - подумала Аліса. - А як порося, по-моєму, воно досить симпатичне. [61]

І вона стала пригадувати деяких знайомих їй дітей, з яких могли б вийти незгірші поросята ("Аби лиш знаття, як міняти їхню подобу", - подумала вона), і раптом здригнулася з несподіванки: за кілька кроків від неї на гілляці сидів Чеширський Кіт.

Кіт натомість лише усміхнувся.

"На вигляд наче добродушний, - подумала Аліса, - але які в нього пазурі та зуби!.. Варто з ним триматися шанобливо".

- Мурчику-Чеширчику, - непевно почала вона, не знаючи, чи сподобається йому таке звертання.

Кіт, однак, знову всміхнувся, тільки трохи ширше.

"Ніби сподобалося," - подумала Аліса, й повела далі:

- Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися?

- Залежить, куди йти, - відказав Кіт.

- Власне, мені однаково, куди йти... - почала Аліса.

- Тоді й однаково, яким шляхом, - зауважив Кіт.

-... аби лиш кудись дійти, - докінчила Аліса.

- О, кудись та дійдеш, - сказав Кіт. - Треба тільки достатньо пройти.

Цьому годі було заперечити, тож Аліса спитала дещо інше:

- А які тут люди проживають?

- Он там, - Кіт махнув правою лапою, - живе Капелюшник, - а отам (він махнув лівою) - [62] Шалений Заєць. - Завітай до кого хочеш: у них обох не всі вдома*.

- Але я з такими не товаришую, - зауважила Аліса.

- Іншої ради нема, - сказав Кіт. - У нас у всіх не всі вдома. У мене не всі вдома. У тебе не всі вдома.

- Хто сказав, що у мене не всі вдома? - запитала Аліса.

- Якщо у тебе всі вдома, - сказав Кіт, - то чого ти тут?

Аліса вважала, що це ще ніякий не доказ, проте не стала сперечатися, а лише спитала:

- А хто сказав, що у вас не всі вдома?

- Почнімо з собаки, - мовив Кіт. - Як гадаєш, у собаки всі вдома?

- Мабуть, так, - сказала Аліса.

- А тепер - дивися, - вів далі Кіт. - Собака спересердя гарчить, а з утіхи меле хвостом. А я мелю хвостом - спересердя, а від радощів гарчу. Отже, у мене не всі вдома.

- Я називаю це мурчанням, а не гарчанням, - зауважила Аліса.

- Називай як хочеш, - відказав Кіт. - Чи граєш ти сьогодні в крокет у Королеви?

- Я б залюбки, - відповіла Аліса, - тільки мене ще не запрошено.

- Побачимося там, - кинув Кіт і щез із очей.

Аліса не дуже й здивувалася: вона вже почала звикати до всяких чудес. Вона стояла й дивилася

*В Англії широко популярні приказки "mad as a hatter", "mad as a March hare ("божевільний, як капелюшник", "казиться, як березневий заєць ). Саме ці приказки й "породили" Керролових персонажів. Капелюшники й справді часто божеволіли: отруєння ртуттю, яку вони використовували, обробляючи фетр, часто спричинювало галюцинації.[63]

на ту гілку, де щойно сидів Кіт, коли це раптом він вигулькнув знову.

- Між іншим, що сталося з немовлям? - поцікавився Кіт. - Ледь не забув спитати.

- Воно перекинулося в порося, - не змигнувши оком, відповіла Аліса.

- Я так і думав, - сказав Кіт і знову щез.

Аліса трохи почекала - ану ж він з'явиться ще раз, - а тоді подалася в той бік, де, як було їй сказано, мешкав Шалений Заєць.

- Капелюшників я вже бачила, - мовила вона подумки, - а от Шалений Заєць - це значно цікавіше. Можливо, тепер, у травні, він буде не такий шалено лютий, як, скажімо, у лютому...

Тут вона звела очі й знову побачила Кота.

- Як ти сказала? - спитав Кіт. - У порося чи в карася?

- Я сказала "в порося", - відповіла Аліса. - І чи могли б ви надалі з'являтися й зникати не так швидко: від цього йде обертом голова.

- Гаразд, - сказав Кіт, і став зникати шматками: спочатку пропав кінчик його хвоста, а насамкінець - усміх, що ще якийсь час висів у повітрі.

- Гай-гай! - подумала Аліса. - Котів без усмішки я, звичайно, зустрічала, але усмішку без кота!.. Це найбільша дивовижа в моєму житті!

До Шаленого Зайця довго йти не довелося: садиба, яку вона невдовзі побачила, належала, безперечно, йому, бо два димарі на даху виглядали, як заячі вуха, а дах був накритий хутром. Сама садиба виявилася такою великою, що Аліса не [64] квапилася підходити ближче, поки не відкусила чималий кусник гриба в лівій руці й довела свій зріст до двох футів. Але й тепер вона рушила з осторогою.

"А що, як він і досі буйний?" - думала вона. - Краще б я загостила до Капелюшника!" [65]

Розділ сьомий Божевільне чаювання

Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун*, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову.