Слава ЗСУ!

Далі прийшла пора ласувати цукатами, і тут не обійшлося без ґвалту й колотнечі, позаяк великі птахи ремствували, що не встигли розкуштувати свого приза, а маленькі ним давилися, і їх раз у раз доводилося гупати по спині.

Нарешті, коли було вже по всьому, вони знову посідали кружкома і попрохали Мишу розповісти щось іще.

- Пам'ятаєте, ви мені обіцяли розказати свою історію, - нагадала Аліса, - звідки можна буде дізнатися, чому ви ненавидите ко... і со... - додала вона пошепки, остерігаючись, як би не образити її знов.

- Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна, - з зітханням промовила Миша.

- Як хвіст мій? - перепитала Аліса, не розчувши гаразд Мишиного "хвакт звісний" (саме так у неї вийшло). Авжеж, він у вас і справді довгий, але чому сумний - ніяк не збагну.

І, доки Миша говорила, Аліса не переставала гадати, до чого тут мишачий хвіст.

Тож історія Миші в її уяві прибрала десь та кого звивистого вигляду: [31]

Стрів*

Мурко мишку

в хаті і почав

їй казати: "Я тебе

позиваю, ходім,

мишко, на суд;

відкладать

не годить-

ся: будем

нині су-

диться,

бо на мене

з безділля

напав уже

нуд". Каже

мишка Мур-

кові: "Що за

суд безго-

ловий?

Ні судці, ні

підсудка

ми не

знайде-

мо тут".

"Сам я вис-

туплю хутко

за суддю

й за під-

судка;

вже

і ви-

рок

го-

то-

вий:

то-

бі,

ми-

ш-

ко,

ка-

пу-

т

!

[32]

- Ти не слухаєш! - гримнула на Алісу Миша. - Про що ти думаєш?

- Вибачте, будь ласка, - сумирно сказала Аліса. - Ви вже, мабуть, чи не на п'ятій звивині зі слів?

- На п'ятому з ослів! - люто крикнула Миша.

- На п'ятому з вузлів? - спантеличено перепитала Аліса. - Ой, дайте, я допоможу розплутати!.. (Вона завжди готова була стати комусь у пригоді.)

- Нема що давати! - сказала Миша, підвівшись і йдучи геть. - Знущаєшся, так? Наплела сім мішків гречаної вовни!

- Я ж не зумисне! - промовила бідолашна Аліса. - Ви така вразлива, далебі!

Миша тільки забурчала у відповідь.

- Будь ласка, верніться і докажіть свою історію! - гукнула їй услід Аліса.

- Будь ласка! - загукали хором усі решта.

Але Миша лише роздратовано тріпнула головою і наддала ходи.

- Як шкода, що вона пішла! - зітхнула Лорі, тільки-но Миша зникла з очей.

*Історія Миші - чи не найвідоміший зразок т. зв. фігурних ("емблемних", "мальованих") віршів англійською мовою. Такі вірші писали ще в Стародавній Греції.

Серед новочасних поетів, які віддали данину цій формі, такі відомі імена, як Стефан Маллярме (1842-1898). Гійом Аполлінер (1880-1918), Дилан Томас (1914-1953) та інші. В Україні традицію написання таких віршів започаткував Іван Величковський (бл. 1650-1701).

Л.Теніссон (1809-1892), англійський поет, якось розповів Керролові, що він склав уві сні поему про фей. Поема починалася довгими рядками, які поступово коротшали. Останні п'ятдесят-шістдесят рядків були двоскладові. Вважають, що ідея Мишиної розповіді виникла, можливо, під впливом цієї розмови.[33]

А стара Крабиха скористалася з нагоди, щоб напутити свою дочку:

- Отак-то, рибонько! Це тобі наука: треба стримуватися в косючих ситуаціях!

- Прикуси язика, мам! - огризнулося Крабеня. - Ти навіть устрицю виведеш із терпіння!

- От якби тут була наша Діна, - голосно сказала Аліса, не звертаючись ні до кого зосібна. - Вона б швидко принесла її назад!

- А хто така Діна, дозволь спитати? - озвалася Лорі.

Аліса аж засяяла, бо ладна була день і ніч говорити про свою пестунку.

- Діна - то наша киця. Вона так хвацько ловить мишей! А бачили б ви, як вона полює на пташок: раз - і нема!

Ця тирада справила на товариство глибоке враження. Декотрі пташки відразу поспішили від біди чимдалі. Стара Сорока стала дуже ретельно кутатися в шалик, примовляючи:

- Думайте, що хочете, але я мушу йти додому. Нічне повітря - не на моє горло!

А Канарка тремтячим голосом почала скликати своїх діток:

- Ходімо, любесенькі! Вам давно пора в люлю!

Отак, під різними приводами, всі розійшлися, й Аліса зосталася сама.

- І хто мене тягнув за язика згадувати Діну! - сумно подумала вона. - Здається тут, унизу, ніхто її не любить, а я певна, що вона - найкраща киця у світі! О, Дінонько, Діно! Чи ми ще стрінемося знову, чи вже навіки розійшлись?.. [34]

І бідолашна Аліса знову залилася слізьми - так самотньо й пригнічено вона почувалася.