Слава ЗСУ!

— І ось що сказав твій син, — мовив старому янгол. — Тієї миті він сказав слова, що їх не забудуть повік: «Господи, я недостойний, щоб ти увійшов під мою покрівлю. Скажи лише слово, і слуга мій видужає».

Алхімік поквапив свого коня.

— Кожна людина на цій Землі, хто б вона не була, відіграє центральну роль в історії світу. Хоча й не відає про це.

Юнак усміхнувся. Ніколи не думав, що життя чабана буде таким важливим.

— На все добре, — сказав Алхімік.

— На все добре, — відгукнувся юнак.

Він уже дві з половиною години їхав пустелею, слухаючи уважно власне серце. Саме воно мало йому підказати, де захований скарб.

«Де серце, там і скарб», — казав йому Алхімік.

Але серце говорило зовсім про інше. Воно гордо розповідало про пастушка, котрий покинув своїх овець, щоб здійснити сон, який йому двічі снився. Вело мову про Особисту Леґенду й про тих чоловіків, які колись вирушали на пошуки далеких країв і чарівних красунь. Описувало мандри, відкриття й великі переміни.

Він почав підійматися на високу дюну. Раптом серце прошепотіло: «Там, де заридаєш, буду я. Там твій скарб».

Юнак поволі вибирався на дюну. У зоряному небі знову з’явився повен місяць; відтоді, як він покинув оазу, минуло тридцять днів. Місячне сяйво творило в дюнах гру тіней, і пустеля стала хвилястим морем; це нагадало юнакові той день, коли, відпустивши віжки коня, він подав Алхімікові знак, якого той чекав. Місяць висвітлював пустельну тишу й постать мандрівника, котрий шукає скарб.

Коли він сягнув вершечка дюни, серце закалатало. Осяяні місячним світлом і білістю пісків, перед ним постали урочисті й величаві Піраміди Єгипту.

Юнак впав навколішки і заридав. Він дякував Богові за віру в свою Леґенду, за зустрічі з королем, торговцем, англійцем та алхіміком. І перш за все — за зустріч із жінкою пустелі, яка сказала, що Любов ніколи не розлучить чоловіка з його Леґендою.

З висоти Пірамід на юнака дивилися віки. Якщо він схоче, може тепер вернутися в оазу, до Фатіми, й вести там життя простого чабана. Адже й Алхімік живе в пустелі, хоча й розуміє Мову Світу і знає, як робити золото зі свинцю. Не мусить нікому показувати своє мистецтво і своє знання. Дорогою до Леґенди він пізнав усе необхідне й пережив усе, про що лиш міг мріяти.

Але скарб тут, поруч, і жодна праця не є завершеною, доки не досягнуто мети. Тут, на цій дюні, він ридав. Юнак опустив очі й побачив, що там, де падали сльози, повзе жук скарабей. Він уже знав, що в Єгипті скарабеї вважаються символами Бога.

Ще один знак! Юнак почав копати, пригадавши торговця кришталем. Ніхто не зміг би збудувати Піраміду на власному подвір’ї, навіть якби складав каміння ціле життя.

Всю ніч юнак копав у зазначеному місці, проте нічого не знайшов. З висоти Пірамід на нього мовчки дивилися віки. Але він не спинявся. Копав і копав, змагаючися з вітром, який вперто заносив піском вириту яму. Мав обдерті й потомлені руки, але вірив своєму серцю. А воно казало копати там, де впали сльози.

Раптом, витягаючи з ями зайве каміння, юнак почув кроки. До нього наблизились якісь люди. Вони стояли спинами до місяця, тому юнак не бачив ані їхніх очей, ні облич.