Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Набрав із бачка в коридорі гарячої води, заварив міцнющого чаю з медом.
За вікном простиралися суто південні краєвиди, щедро залиті вранішнім сонцем. І доки прибули в Сімферополь, споглядав, насолоджуючись спокоєм, їхній одноманітний перебіг, що, як смичок по струнах, викликав згадки про колишні поїздки цим краєм: віддавна з батьками, потім сам, згодом із дружиною й дитиною...
На вокзальній площі напитав таксі до Алупки. Скоро знайшлося ще два попутники — на трьох дешевше.
Попри вранішню пору, вже відчутно припікало. У відкрите з боку водія вікно вривався м’який вітерець, безтурботно бавився нашими чупринами. Ось і передгір’я виникли, милуючи звиклі до рівнинних просторів очі, збадьорюючи дух своєю величчю.
Ми піднялися на перевал, черкнувши низькі хмари, і, мовби крізь ворота до якогось іншого життя, помчали широкими петлями в квітуючу долину. Вона гостинно розкривалася назустріч, — коли негадано і так ясно відкрилося мені, що там, у її чарсвіті, вже визрів остатній мій вибір: не піддаватись ілюзіям про власне майбутнє, але й відчаю не поступитися. Бо хтось, потай слів, запевняв мене, що мій час — безкінечний! І зветься він безсмертям душі.
Допоки вірую.
Київ, 1986, 2011.
•
•
• 4
•
