Слава ЗСУ!

Одною з тих, з ким я поговорив, була Доріс Даннінг. «Гарна, як картинка», — сказав про неї Чез Фраті. Загалом безсенсова фраза-кліше, але в даному випадку правдива. Роки позначилися делікатними рисочками навкруг її очей і глибшими в кутиках губ, але вона мала бездоганну шкіру й чудову повногруду фігуру (у 1958 році, в золоту пору Джейн Менсфілд[219], великі груди вважалися привабливими, а не брутальними). Балакали ми на ґанку. Запросити мене в порожню хату, коли діти в школі, було б неправильним і безсумнівно стало б темою для сусідських пліток, особливо зважаючи на те, що її чоловік «жив окремо». В одній руці вона тримала ганчірку, а в другій сигарету. З кишені її фартуха стирчала пляшка меблевої політури. Як і більшість мешканців Деррі, говорила вона ввічливо, але прохолодно.

Так, підтвердила вона, коли Рекреаційний центр іще діяв, це було гарне місце для діток. Дуже зручно було мати поблизу таке місце, куди вони могли піти після школи і гасати там досхочу. Ігровий і баскетбольний майданчики їй видно було з кухонного вікна, і дуже сумно бачити, що там тепер порожньо. Вона сказала, що, на її думку, Центр було закрито через бюджетні скорочення, але те, як метнулися в неї очі, як вона підібгала губи, підказало мені дещо інше: заклад було закрито під час того періоду вбивств і зникнень дітей. Бюджетні причини могли відігравати якусь роль, але другорядну.

Я їй подякував і вручив одну з моїх нещодавно видрукуваних бізнес-карток. Вона її взяла, розсіяно мені посміхнулась і причинила двері. Тихенько їх закрила, не затріснула, але я почув з-за них брязк і зрозумів, що вона замкнулась на ланцюжок.

Я гадав, що той Центр, хоч він мені й не вельми подобався, може прислужитися, коли настане Гелловін. Якихось особливих проблем з проникненням усередину я не очікував, а з котрогось з його фасадних вікон певне відкривався гарний вид на вулицю. Даннінг прибуде не пішки, а радше за все машиною, але ж я її впізнаю. Згідно з твором Гаррі, це буде після настання темряви, але на вулиці є ліхтарі.

Звісно, така виднота обосічна. Якщо він не буде цілком зациклений на тому, що збирається зробити, Даннінг майже напевне побачить мене, коли я до нього бігтиму. Я маю револьвер, але той вбивчо точний лише до п’ятнадцяти ярдів. Мені треба підібратись до нього ще ближче, перш ніж я наважусь на постріл, бо під ніч Гелловіну по Кошут-стрит безсумнівно тинятиметься повно крихітних привидів та гоблінів. До того ж я не можу залишатись у засідці, чекаючи, поки він увійде в будинок, бо, згідно з твором, відлучений від сім’ї містер Даннінг береться там зразу за свою справу. На той час, коли Гаррі виходить з туалету, там уже всі лежать на підлозі і всі вони, окрім Еллен, уже мертві. Якщо я зволікатиму, мене може чекати те саме видовище, яке побачив Гаррі: мозок його матері на оббивці дивана.

Не заради того я промандрував більш ніж крізь півстоліття, щоб урятувати лиш одного з них. А що, як він побачить мене, коли я бігтиму? Я буду з револьвером, він з молотком — можливо, викраденим з шухляди з інструментами у тому готелику, де він винаймає квартиру. Якщо він побіжить на мене, це добре. Я буду, мов той клоун на родео, що відволікає бика. Я дурнувато скакатиму й галасуватиму, поки він достатньо не наблизиться, а тоді всаджу йому парочку зарядів у груди.

Припускаючи, що я буду в змозі натиснути на гачок, тобто.

І припускаючи, що револьвер не підведе. Я з нього стріляв для перевірки у гравійному кар’єрі за містом, і він здався мені цілком годящим… але ж минуле таке опірне.