Слава ЗСУ!

— Якби так, то розповів би.

— А знаєш, що ще цікаво? У тебе є добрі друзі в Джоді — не тільки я — і ніхто з них не знає, де ти живеш.

— Сейді…

— Ти кажеш, що в Далласі, але телефонна лінія в тебе «Елмхерст», а це Форт-Ворт.

А я про це ніколи не думав. Про що ж іще я ніколи не думав?

— Сейді, все, що я можу тобі сказати, це те, що я зайнятий дуже важли…

— О, я не сумніваюся. І те, чим займається сенатор Кікел, теж дуже важливе. Роджер доклав зусиль, щоби мені про це розказати і сказати, що якщо я… приїду до нього у Вашингтон, я в якомусь сенсі всядуся біля підніжжя величі… чи стоятиму біля дверей в історію… чи щось таке. Влада його збуджує. Це одна з небагатьох рис у ньому, з якою важко змиритися. Що я подумала — що й зараз думаю — та хто я така, щоб сидіти біля підніжжя величі? Я всього лиш розлучена бібліотекарка.

— Хто я такий, щоби стояти біля дверей в історію? — мовив я.

— Що? Що ти сказав, Джордже?

— Нічого, серденько.

— Може, тобі краще не називати мене так?

— Вибач. (Я не жалкую.) Про що ми взагалі зараз говоримо?

— Про тебе і про мене, і чи залишається іще хоч щось, завдяки чому ти і я можемо вважатися «ми». Було б легше, аби ти міг розповісти мені, навіщо ти в Техасі. Бо я знаю, що ти приїхав сюди не заради того, щоб писати книгу або викладати у школі.

— Розказати тобі — це для тебе було б небезпечно.

— Ми й так усі в небезпеці, — заявила вона. — Джонні правий щодо цього. Розказати тобі дещо, що мені розказав Роджер?

— Гаразд. (Де він тобі те розказував, Сейді? І коли відбувалася та ваша розмова, були ви тоді у вертикальному чи в горизонтальному положенні?)

— Він тоді випив трішки більше звичайного, і в нього розв’язався язик. Ми були в його готельному номері, але не переживай — ступнями я торкалася підлоги і була цілком одягнена.

— Я не переживаю.

— Якщо так, ти мене розчарував.

— Гаразд, я переживаю. Що він розповів?

— Він сказав, що йде поголоска, ніби затівається якась серйозна справа у Карибському регіоні цієї осені або зими. Гаряча точка, так він це назвав. Я припускаю, що він мав на увазі Кубу. Він ще сказав: «Цей ідіот ДжФК збирається нас усіх занурити в окріп, аби лише показати, що він має яйця».

Я згадав про все те лайно про кінець світу, яке був заливав їй до вух її колишній чоловік. «Кожний, хто читає газети, розуміє, що це неминуче, — казав він їй. — Ми помиратимемо з виразками по всьому тілу, викашлюючи власні легені». Такі речі залишають враження, особливо коли промовляються сухим тоном впевненого в своїх словах науковця. Враження вони залишають? Точніше сказати — шрами.

— Сейді, це все лайно.

— О? — відгукнулася вона роздратовано. — Гадаю, в тебе є інсайдерська інформація, недоступна сенатору Кікелю?

— Скажімо, є.

— Скажімо, ні. Я ще трішки зачекаю, може ти врешті чесно все розкажеш, але не дуже довго. Либонь, просто тому, що ти гарно танцюєш.

— Тоді давай потанцюємо, — промовив я навіжено.

— На добраніч, Джордже.

І перш ніж я встиг щось ще сказати, вона відключилася.

15

Я почав їй тут же передзвонювати, але коли телефоністка запитала в мене «номер, будь ласка?», до мене повернувся здоровий глузд. Я поклав слухавку. Вона сказала все, що хотіла сказати. Намагатися примусити її сказати більше, тільки погіршить ситуацію.