Слава ЗСУ!

Вона з сумнівом подивилася на мене, потім обернулася до нічного столика, побачила поверх купи недопалків роздавлену пачку «Вінстона» й промовила:

— Здається, в мене сигарети скінчилися.

— Перебудеш якось до ранку, — сказав я сухо. — Мені здається, ти вже перебрала наперед свою тижневу норму.

— Джордже? — голосом дуже зніченим, дуже непевним. — Ти залишишся зі мною цієї ночі?

— Я залишив машину перед твоїм…

— Якщо хтось із доскіпливих сусідів щось спитає, я відповім, що ти приїхав провідати мене після президентської промови, а потім не заводилася машина.

Зважаючи на те, як «Санлайнер» їздив останніми днями, це звучало правдоподібно.

— Чи означає твоя увага до правил пристойності, що тебе перестав тривожити ядерний Армагеддон?

— Я не знаю. Я знаю лише, що не хочу залишатися сама. Я навіть займуся з тобою коханням, якщо зможу таким чином залишити тебе в себе, але не думаю, щоб в цьому було щось приємне для нас обох. У мене страшенно болить голова.

— Ти не мусиш обов’язково займатися зі мною коханням, серденько. Це не бізнесова угода.

— Я не мала на увазі…

— Тихо. Я піду принесу аспірин.

— І подивися там, нагорі аптечки, добре? Буває, іноді я ховаю там пачку сигарет.

Пачка знайшлася, але, зробивши три затяжки першої сигарети, яку я їй підкурив, вона попливла, почала куняти. Я вийняв сигарету в неї з пальців і втоптав у підніжжя Ракової гори. Потім, обнявши Сейді, відхилився разом з нею на подушки. Так ми й заснули.

10

Коли я прокинувся з першими променями світанку, зіпер моїх слаксів було розстебнуто і всередині них поралася вправна рука. Я обернувся до Сейді. Вона дивилася на мене спокійно.

— Світ усе ще живий, Джордже. І ми теж. Давай. Будь ніжним. У мене все ще болить голова.

Я був ніжним і робив це довго. Ми робили це довго. Наприкінці вона подалася стегнами вгору, уп’явшись пальцями мені в запліччя. То було її стискання: «Ох, милий, ах, Боже мій, ой солоденький».

— Будь-ким, — шепотіла вона, дихаючи мені у вухо, поки я трепетав, кінчаючи. — Нехай ти будеш будь-ким, робитимеш будь-що, тільки скажи, що залишишся. І що ти мене знову кохаєш.

— Сейді… я ніколи не переставав.

11

Перед тим як мені від’їхати в Даллас, ми з Сейді поснідали в кухні. Я сказав їй, що тепер це дійсно буде Даллас, і, хоч поки що я не маю телефону, я повідомлю їй номер, щойно він у мене з’явиться.

Вона кивнула і знову взялася до своєї яєчні.

— Я не забираю назад своїх слів. Більше я нічого в тебе не питатиму про твої справи.

— Це на краще. Не питай, не викажеш.

— Га?

— Не звертай уваги.

— Просто скажи мені знову, що ти по бік добра, а не навпаки.

— Так, — відповів я. — Я один з хороших хлопців.

— А коли-небудь ти зможеш мені розповісти?

— Сподіваюся, що так, — сказав я. — Сейді, ті фото, які він прислав…

— Я їх порвала сьогодні зранку. Не хочу я про них балакати.

— Та й не треба. Але я хочу почути від тебе, що це єдиний контакт з ним, який в тебе трапився. Що він не з’являвся десь поблизу.

— Його тут не було. А поштовий штемпель на конверті Саванни.

Я звернув на це увагу. Проте я також відзначив, що штемпель датований майже два місяці тому.