Слава ЗСУ!

Як я зрадів, що жучок лежить у мене в кишені. Я сумнівався, щоб вони встигли поставити підслухи в самій кімнаті, проте все одно прикрив згорнутою чашечкою долонею мікрофон і притишив голос.

— Ані слова про це поліції чи репортерам.

— Святий Боже, ні! — сама ця ідея його обурила. — Після такого вам ніколи не вдалося б ковтнути вільного повітря!

— Ви їздили, ви забрали наші речі з багажника «Шеві»? Навіть після…

— Ще б пак. Я ж знав, як це важливо, бо щойно почув, одразу ж зрозумів, що ви підпадете під підозру.

— Я гадаю, у мене все буде гаразд, — сказав я. — Але вам треба відкрити мій портфель і… у вас є сміттєспалювач?

— Так, стоїть за гаражем.

— У портфелі лежить блакитний зошит. Спаліть його. Ви зробите це заради мене? — «І заради Сейді. Ми обоє покладаємося на вас».

— Так. Зроблю. Джейку, мені так жаль, я поділяю ваше горе.

— А я ваше. Ваше й міз Еллі.

— Це нечесно! — вибухнув він. — Мені байдуже, що він президент, це несправедлива ціна!

— Так, — промовив я. — Несправедлива. Але, Діку… йшлося не тільки про президента. Йшлося про все те погане, що мусить відбутися, якщо його вб’ють.

— Гадаю, я мушу повірити вашим словам. Але ж так важко.

— Я знаю.

Чи влаштують вони меморіальні збори по Сейді у школі, як колись влаштували були по Мімі? Звісно, влаштують. Телеканали пришлють знімальні групи, і в усій Америці на той час не буде жодної пари сухих очей. Але коли шоу закінчиться, Сейді так і залишиться мертвою.

В тому разі, якщо я цього не зміню. Це означає, що знову треба пройти через все, але заради Сейді я це зроблю. Навіть якщо вона кине лише один погляд на мене на вечірці, де я її вперше зустрів, і вирішить, що я занадто старий для неї (хоча я старатимуся з усіх моїх сил, щоби вона перемінила таку думку). Був навіть один плюс, тепер, коли я знав, що Лі дійсно був самотнім стрільцем, я не мусив би чекати занадто довго, перш ніж відправити на той світ це жалюгідне гаденя.

— Джейку? Ви тут іще?

— Так. І не забувайте називати мене Джорджем, коли з кимсь балакатиме про мене, окей?

— Щодо цього не хвилюйтесь. Нехай я старий, але мозок в мене ще працює дайбо кожному. Я вас ще зможу побачити?

«Навряд, якщо агент Гості скаже мені те, що я хочу почути», — подумав я.

— Якщо ні, це означатиме, що все діється на краще.

— Гаразд. Джейку… тобто Джордже… а вона… вона що-небудь встигла сказати наприкінці?

Я не збирався переповідати йому її останні слова, то було особисте, але я міг подарувати йому інше. Він це зможе передати Еллі, а Еллі передасть усім друзям Сейді в Джоді. А їх в неї було чимало.

— Вона спитала, чи живий президент. А коли я сказав їй, що він у безпеці, вона закрила очі й відійшла.

Дік знову почав плакати. У мене перекривилось обличчя. Сльози принесли б полегшення, але очі мої залишались сухими, як камінці.

— Прощавайте, — промовив я. — Прощавайте, старий друже.

Я делікатно повістив слухавку і сидів якийсь час незрушно на місці, дивлячись, як червоніє за вікном Даллас, коли в ньому сідає сонце. «Ввечір небо червоніє — моряку душа радіє» — каже старе прислів’я… але я знов почув бурчання грому. Через п’ять хвилин, опанувавши себе, я зняв слухавку мого очищеного від жучка телефону і знову набрав цифру 0. Сказав Мері, що хочу поспати, і попрохав її розбудити мене дзвінком о восьмій. А також попрохав до того часу поставити на мій номер відмітку «не турбувати».