Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > 1984

“Тепер ти бачиш,” – сказав О’Брайєн – “що це можливо у будь-яких випадках.”

“Так.” – відповів Вінстон.

О’Брайєн підвівся із аурою задоволення. Зліва від нього Вінстон бачив того чоловіка у білому халаті,який відкривав ампулу і наповнював ємність шприцу. О’Брайєн обернувся до Вінстона із посмішкою. У майже тій своїй старій манері він поправив окуляри на своєму носі.

“Чи ти пам’ятаєш написане у твоєму щоденнику,” – сказав він – “що не має значення чи був я другом або ворогом, відтоді як я став принаймні особистістю яка здатна зрозуміти тебе та з якою ти міг порозмовляти? Ти був правий. Я насолоджувався розмовляючи з тобою. Твій розум закликає до мене. Він подібний до мого власного розуму за виключенням того, що тобі трапилося бути божевільним. Перш ніж ми доведемо цю сесію до кінця ти можеш задати мені декілька питань, якщо ти цього бажаєш.”

“Будь-яке питання яке я забажаю?”

“Будь-яке.” – Він побачив, що очі Вінстона були прикуті до циферблату – “Він вимкнений. Яке твоє перше питання?”

“Що ви зробили з Джулією?” – запитав Вінстон.

О’Брайєн знову посміхнувся. “Вона зрадила тебе, Вінстоне. Негайно – нестримно. Я дуже рідко бачив аби хтось так миттєво і відразу переходив на наш бік. Ти заледве упізнаєш її, якщо ти її побачиш. Уся її бунтівливість, її хитрість, її дурничкуватість, її бруднодумність – геть усе було вщент випалено з неї. Це було досконале перетворення, хрестоматійний випадок.”

“Ви катували її?”

О’Брайєн лишив це без відповіді. “Наступне питання,” – сказав він.

“Чи Старший Брат існує?”

“Звичайно ж він існує. Партія існує. Старший Брат це уособлення Партії.”

“Чи він існує у такий же самий триб як і я існую?”

“Ти не існуєш,” – відповів О’Брайєн.

Ще раз те відчуття безпорадності люто огорнуло його. Він знав, або він міг уявити собі, усі ті аргументи які доводили його власне неіснування; але вони були безглуздям, вони були лише грою слів. Хіба це твердження – “Ти не існуєш” – не містить логічної безглуздості? Але який сенс був у тому аби казати так? Його розум всох доки він думав про цю безвідповідність, божевільні аргументи якими О’Брайєн міг знищити його.

“Я думаю я існую,” – виснажено сказав він – “Я свідомий моєї власної ідентичності. Я був народжений і я помру. Я маю руки та ноги. Я займаю специфічну точку у просторі. У цьому розумінні, Старший Брат існує?”

“Це все цілком неважливо. Він існує.”

“Чи Старший Брат коли-небудь помре?”

“Звичайно ж ні. Як він може померти? Наступне питання.”

“Чи Братерство насправді існує?”

“Цього,Вінстоне,ти ніколи не дізнаєшся. Якщо ми оберемо відправити тебе на волю коли ми закінчимо з тобою, і навіть якщо ти доживеш до дев’яноста років, то ти все ще ніколи не зможеш дізнатися яка саме відповідь на це питання Так або Ні. Допоки ти живеш це буде нерозгаданою загадкою у твоєму розумі.”

Вінстон лежав безмовно. Його груди здіймалися та спадали трохи швидше. Він все ще не запитав саме того питання, що прийшло йому на думку найпершим. Він має запитати це, а проте це було так наче його язик не може вимовити це. При цьому тінь втіхи промайнула на обличчі О’Брайєна. Навіть його окуляри здавалося несли в собі сяйво іронії. Він знає, зненацька подумав Вінстон, він знає, що я збираюся запитати! Під час цієї думки саме ці слова й вибухнули з нього:

“Що такого у Кімнаті 101?”

Вираз обличчя О’Брайєна не змінився. Він сухо відповів:

“Ти знаєш що такого у Кімнаті 101, Вінстоне. Усі знають що такого у Кімнаті 101.”

Він підняв палець до того чоловіка у білому халаті. Вочевидь ця сесія добігла кінця. Голка різко увійшла у Вінстонову руку. Він занурився майже відразу у глибокий сон.


Глава 3


“Є три стадії у твоїй реінтеграції,” – сказав О’Брайєн – “Це вивчення, це розуміння, і це прийняття. Вже час для тебе увійти у цю другу стадію.”

Як і завжди, Вінстон лежав плиском на своїй спині. Але останнім часом його кріплення були не такими щільними. Вони все ще приковували його до ліжка, але він міг трохи рухати коліном і міг повертати голову з боку в бік, та піднімати свої руки від ліктя. Той циферблат, також, почав здаватися менш жахливим. Він міг уникати його раптового болю якщо був достатньо спритно кмітливим : це ставалося головним чином коли він виказував тупість і при цьому О’Брайєн натискав важеля. Іноді вони проходили крізь цілу сесію без використання циферблату. Він не міг пригадати як багато сесій вже було. Увесь цей процес здавалося розтягнувся у довжелезний, невизначений час – тижні,можливо – а проміжки між цими сесіями могли іноді бути днями, а іноді лише годиною або двома.

Попередня
-= 103 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 7.

Останній коментар

OlyaCheryba 09.07.2020

А мені ця книга якось складно читалась, хоча це було варто того. Після прочитання в
голові формується зовсім інше бачення світу. Доречі, я про це розповідала в цьому
відео:
https://www.youtube.com/watch?v=0GJkoJsRkZw&t=1s


Віві 28.11.2017


Хоч і читається легко, важко не звертати увагу на таку кількість граматичних
помилок ( та й не тільки граматичних )


  10.04.2017

Мені сподобалось


Додати коментар