Слава ЗСУ!

- Ваші слова припускають, що в іншому випадку мені доведеться погано, мілорд? - з м'яким докором запитав Петір. - Але чому ж? Моя покійна дружина вважала, що і Гніздом я володію цілком законно.

- Лорд Бейліш, - сказала леді Уейнвуд, - Ліза Таллі була вдовою Джона Аррена, матір'ю його дитини і правила Долиною як регентша Роберта. Ви, скажімо відверто, не Аррен, і в Роберта немає вашої крові. За яким же правом ви збираєтеся правити нами?

- Ліза, пам'ятається мені, призначила мене лордом протектором.

- Ліза Таллі не була уродженкою Долини, - сказав лорд Хантер, - і не мала права розпоряджатися нашими долями.

- Ну а лорд Роберт? Або ваша милість передбачає, що Долею рідного сина леді Ліза теж не мала права розпорядитися?

Нестор Ройс, що мовчав весь цей час, тепер вступив у розмову.

- Колись я сам сподівався укласти шлюбний союз з леді Лізою. Батько лорда Хантера і син леді Аньї мали таку ж надію, Корбрей ж не відходив від неї добрих півроку. Якщо б вона вибрала одного з нас, ніхто б не заперечував зараз його права бути лордом протектором. Вийшло, однак, так, що вона вибрала лорда Мізинця і довірила свого сина його турботам.

- Хлопчик доводиться сином не тільки їй, але і Джону Аррену, - насупився Джон Ройс. - Він належить Долині, кузен.

- Чому ж Орлине Гніздо гірше Рунстона? - невинно запитав Петір. - Його неначе не виносили за межі Долини.

- Остри скільки хочеш, Мізинець, але хлопчик поїде з нами, - не витримав Бельмор.

-- Мені шкода вас розчаровувати, лорд Бельмор, але мій пасинок залишиться тут, зі мною. Він слабкий здоров'ям, як ви всі чудово знаєте. Подорож позначилося б на ньому найплачевнішим чином. Я як його вітчим і лорд-протектор не можу цього допустити.

Саймонд Темплтон прочистив горло.

- У нас тут внизу по тисячі людей на кожного, Мізинець.

- Ви чудово вибрали місце.

- У разі потреби ми можемо зібрати багато більше.

- Ви погрожуєте мені війною, сір? - запитав Петір, не виявляючи ні найменшого страху.

- Лорд Роберт відправиться з нами, - сказав Бронзовий Джон.

Здавалося, переговори зайшли в безвихідь, але тут у справу втрутився Лін Корбрей.

- Мене нудить від усієї цієї балаканини. Якщо будете слухати Мізинця, то підете від нього без штанів. З такими, як він, можна розмовляти тільки сталлю. - І сір Лін оголив меч.

- У мене при собі немає меча, сір, - розвів руками Петір.

- Це легко виправити. - Вогники свічок танцювали на темно сірому клинку. - Сансі при вигляді нього згадався Лід, меч батька. - Він є у вашого яблучника. Накажіть йому дати вам меч або дістаньте кинджал.

Лотор Брюн теж взявся за зброю, але пустити її в хід йому завадив Бронзовий Джон, у гніві піднявся з місця.

- Сховайте ваш меч, сір! Корбрей ви або Фрей? Ми з вами гості цього будинку.

- Нечувано, - підтримала його леді Анья.

- Приберіть меч, Корбрей, і не ганьбіть нас, - озвався лорд Хантер.

- Повно, Лін, - більш м'яким тоном сказав лорд Редфорт. - Так ми ні до чого не прийдемо. Вклади Покинуту назад.

- Моя леді хоче пити, - не поступався Корбрей. - Всякий раз, коли вона виходить танцювати, їй потрібно крапелька червоного.

- Нічого, потерпить, - сказав, ставши перед ним, Бронзовий Джон.

- Лорди Хартії, - пирхнув Лін. - Краще б ви назвали себе старими кумами. - Він всунув темну сталь в піхви і вийшов, відтіснивши плечем Брюна. Алейна чула як його кроки віддалялися.

Анья Уейнвуд і Хортон Редфорт переглянулися, лорд Хантер допив вино і знову підставив Алейні чашу.

- Ви повинні вибачити нас за цю витівку, лорд Бейліш, - сказав сір Саймонд.

- Повинен? - з холодом в голосі повторив Мізинець. - Його привели сюди ви, мілорди.

- Ми не хотіли... - почав Бронзовий Джон.

- Його привели сюди ви. Я був би у своєму праві, покликавши людей і взявши під варту вас всіх.

Хантер замайорів так, що мало не вибив штоф у Алейни з рук.

- Ви поручилися за нашу безпеку!

- Будьте вдячні за те, що я на відміну від деяких чоловік честі. - Алейна ще ніколи не чула, щоб Петір говорив так сердито. - Я прочитав вашу так звану Хартію, вислухав ваші вимоги. Тепер вислухайте мене. Приберіть знизу ваші війська, вирушайте по домівках і залиште мого сина у спокої. «Негідне правління» - слова вірні, не заперечую, але ставляться вони до Лізи, а не до мене. Дайте мені рік, і я з допомогою лорда Нестора зроблю так, що ніхто з вас не буде в образі.

- Це ви так кажете, - сказав Бельмор. - З якого дива ми повинні довіряти вам?

- І ви ще смієте казати, що я не гідний довіри? Не я оголив сталь під час переговорів. Ви пишете про захист лорда Роберта, а самі відмовляєте йому в їжі. Цьому необхідно покласти край. Я не воїн, але буду битися, якщо ви не знімете облогу. В Долині, крім вас, є й інші лорди, і Королівська Гавань теж не залишить нас своєю допомогою. Якщо хочете війни, скажіть про це прямо, і в Долині проллється кров.