Слава ЗСУ!

Гарні нові друзі. Їх відданість кінчається там, де мова заходить про власну шкуру. Ріверран повинен бути взятий, і скоро. Чим довше затягується облога, тим більше спокуси для непокірних наприклад Титоса Блеквуда.

У броду сір Кеннос з Кайса протрубив у ріг Геррока - це повинно було виманити Чорну Рибу на стіну. Сер Хьюго і сір Дермот першими переправилися, розхлюпуючи мутно червону воду, - один з білим штандартом Королівської Гвардії, інший зі левом і оленем Томена. Інше військо пішло за ними.

У Ланістерскому стані стукотіли дерев'яні молотки, зводячи нову облогову вежу. Дві інші стояли вже готові, вкриті сирими кінськими шкурами. Між ними містився таран на колесах - деревний стовбур з обпаленою на вогні верхівкою, підвішений на ланцюгах під дерев'яним навісом. - Давен, як видно, часу дарма не втрачав.

- Мілорд, де будемо ставити намет? - запитав Пек.

- Тут, ось на цьому пагорбі. - Джеймі вказав потрібне місце золотою рукою, не дуже пристосованою для такої мети. - Обози он там, коней туди. Потребу будемо справляти в канавах, які люб'язно викопав для нас мій кузен. Подбайте, щоб межі табору були надійно захищені, сір Аддам. - Джеймі не чекав нападу, але повторення Шепчущего лісу теж не бажав.

- Не скликати чи тхорів на військову раду? - запитав сір-Давен.

- Почекаємо до моєї розмови з Чорною Рибою. - Джеймі поманив до себе Безбородого Джона Бітлі. - Витряси пил з мирного прапора, а потім іди до замка і передай сіру Бриндену Таллі, що завтра на світанку я хочу говорити з ним. Ми зустрінемося на підйомному мосту.

- Лучники, мілорд... - захвилювався Пек.

- Нічого. - Джеймі спішився. - Поставте намет і встановіть мої знамена. - Подивимося , хто і як скоро прибіжить до мене на уклін , додав він про себе.

Довго чекати йому не довелося. Намет поставили, і Піа з допомогою Пеку роздмухувала жаровні. Останнім часом Джеймі, засинаючи, частенько чув, як вони злягаються в куточку. Коли Гаррет розстібав йому поножі, полотнище біля входу відкинули, і голос його тітоньки прогримів:

- Ну ось і ти нарешті. - За плеча дами яка заповнила весь проріз визирав її чоловік Фрей. - Давно пора. Не хочеш обійняти свою стару товсту тітку? - Вона розкрила Джеймі обійми, і у нього не залишилося іншого вибору.

Дженна Ланістер навіть у молодості загрожувала вилитися за межі свого ліфчика. Тепер її фігура, крім широкого гладкого обличчя, повної рожевої шиї і неосяжних грудей, придбала квадратні обриси. З неї можна було викроїти двох таких, як її чоловік. Джеймі все чекав, коли вона ущипне його за вухо - вона робила це з тих пір, як він себе пам'ятав. Сьогодні, однак, вона утрималася і замінила щипок двома смачними поцілунками.

- Жалкую про горе, що спіткало тебе нещастя.

- Мені зробили нову, золоту. - Він показав тітці руку.

- Як красиво. А золотого батька тобі, бува, не зробили? - різко запитала вона. - Я мала на увазі Тайвіна, говорячи про нещастя.

- Такий, як Тайвін Ланістер, народжується лише раз на тисячу років, - проголосив її чоловік Еммон Фрей, миршавий чоловічок, постійно нервово жестикулюючий. Навіть в кольчузі він навряд чи важив більше десяти стоунів. Випираючий кадик робив ще помітніше відсутність підборіддя. Він почав лисіти, коли йому не виповнилося і тридцяти, - тепер, у шістдесят, у нього збереглося лише кілька білих пасм.

- До нас доходять всілякі безглузді чутки, - сказала леді Дженна, коли Джеймі відпустив Піа з зброєносцями. - Не знаєш, чому вірити. Невже правда, що Тайвіна вбив Тіріон? Або це наклеп, яку розпустила твоя сестриця?

- Ні, це правда. - Тяжкість золотої руки починала дратувати Джеймі, і він смикав за ремінці, намагаючись її відстебнути.

- Щоб син підняв руку на батька... - промовив сер Еммон. - Жахливо. Вестерос переживає воістину чорні часи. Тепер, коли лорда Тайвіна більше немає, я побоююся за наші долі.

- Ти побоювався і тоді, коли він ще був з нами. - Похідний табурет, на який всілася Дженна, загрозливо затріщав під нею. - Розкажи, як загинув наш син Клеос, племінник.

Джеймі відстебнув останню пряжку і зняв руку.

- На нас напали розбійники. Сір Клеос розігнав їх, але це коштувало йому життя. - Він брехав без запинки, знаючи, що батькам Клеоса приємно це почути.

- Він був хоробрим, наш хлопчик, я завжди це говорив. Мужність у нього було в крові. - На губах сіра Еммона виступила рожева піна - він любив жувати кислолист.

- Його варто було б поховати під Скелею, у Залі Героїв, - зауважила леді Дженна. - Де він знайшов спокій?

Ніде. Криваві Скоморохи розділи труп догола і кинули воронам на поживу.