Слава ЗСУ!

- Або у них завівся новий коваль, - сказав сір Хіль, - або привид колишнього господаря кує ще одного дракона. Сподіваюся, примарний кухар у них теж є. Смажене курча з хрусткою скоринкою зробило би цей світ кращим.

Двір покривала бурий бруд, який коні долали з працею. Дзвін молота став голосніше, і у далекого кінця стайні, за возом із зламаним колесом, виднілася червона заграва. У стайні стояли коні. Маленький хлопчик гойдався на іржавих ланцюгах вкопаної у дворі шибениці. На ґанку стояли чотири дівчинки - молодшенька, років двох, голяка. Старша, років дев'яти-десяти, обіймала її, ніби оберігаючи.

- Гей, красуні, - крикнув їм сір Хіль, - покличте но вашу матінку.

Хлопчик відпустив ланцюга, зіскочив і побіг на стайню. Дівчата стояли мовчки, дивлячись на незнайомців.

- Немає у нас матінок, - нарешті сказала одна.

- У мене була, та її вбили, - додала інша. Старша, ховаючи маленьку за спідницями, вийшла вперед і запитала:

- Ви хто?

- Добрі мандрівники, що шукають притулку, - відповіла їй Брієна.

- У добрих подорожніх імена повинні бути.

- Мене звуть Брієна. Я дочка лорда Сельвина Вечірньої Зірки з Тарта. Це септон Мерибальд, святий чоловік, якого люблять у всіх річкових землях. Подрик Пейн мій зброєносець, а сір Хіль Хант лицар і раніше служив лорду Тарлі.

Молот перестав стукати. Дівчинка підозріло оглядала всіх чотирьох.

- Я Верба, - промовила вона через деякий час. - Вам ліжка потрібні?

- Ліжко, ель і гарячу вечерю, - спішившись, заявив сір Хіль. - Ти тут хазяйка?

- Сестра моя.

- Так де ж вона?

- Нема її. А з їжі у нас тільки конина. Повій теж не залишилося, сестра їх розігнала. Але ліжко є. Навіть перини, тільки їх мало. Все більше солом'яні матраци.

- І у всіх блохи аж кишать, - вставив сір Хіль. Дівчинка не спромоглася на це відповісти.

- А срібло у вас є заплатити?

- Є, - відповіла Брієна.

- Срібло? - засміявся сір Хіль. - За нічліг і кінську ногу? Тут і пари мідяків вистачить, дитя моє.

- Ми беремо тільки срібло - а не хочете, так ночуйте в лісі з мертвяками. - Верба подивилася на ослика, нав'юченого діжечками і мішками. - Це їстівне? Де взяли?

- У Дівочому Ставку, - відповів септон. Собака гавкнув.

- Ти всіх гостей так допитуєш? - запитав сір Хіль.

- У нас не так багато гостей.

- Подумати тільки.

- Ми не приймаємо всіх, - відповів більш низький голос з боку стайні. - Злодіїв і розбійників нам не треба.

Брієна озирнулася і побачила привид.

Ренлі! Навіть удар молотом у груди не вразив би її сильніше.

- Мілорд? - пробелькотіла Тартська Діва, гадаючи, вже не зійшла вона з розуму.

- Лорд? - Хлопець відкинув з очей чорний локон. - Я не лорд, просто коваль.

Ні, це не Ренлі. Ренлі помер у неї на руках у віці двадцяти одного року, а цей зовсім ще хлопчик. Хлопчик, схожий на Ренлі в ту пору, коли той вперше приїхав на Тарт. Хоча ні, він ще молодше. І щелепа у нього важче, і брови густіші. Ренлі був стрункий і гнучкий, а у юного коваля широкі плечі і м'язи на правій руці особливо сильні, як часто буває у ковалів. Під довгим шкіряним фартухом видно голі груди, на обличчі темна щетина, чорною гривою волосся падають нижче вух. У короля Ренлі волосся, такі ж чорні, завжди бували вимиті і зачесані. Іноді він стриг їх коротко, іноді відпускав до плечей і перев'язував золотою стрічкою, але такий пропотівший колтун носити ні за що б не став. І очима юнак теж схожий на Ренлі, але сині очі короля завжди дивилися весело і привітно, а коваль дивиться спідлоба, сердито і з підозрою. Мерибальд, теж помітивши це, сказав:

- Нічого поганого у нас і в думках немає, хлопець. Коли Маша була жива, вона завжди пригощала мене пряниками і залишала мені місце біля свого вогнища. Навіть постіль давала, якщо знаходилася вільна.

- Її більше немає. Леви її повісили.

- А хто повісив всіх інших? - поцікавився сер Хіль. - У вас тут шибениці ростуть, як гриби.

- Одні розбійники вішають інших, - роз'яснила Верба. - Ви з якої дороги прийшли сюди?

- Уздовж річки, з Солеварень, - сказала Брієна.

- Тоді ви бачили. Ці повішені там вбивали і палили. Тільки насправді їх було більше. - Дівчинка дивилася на Брієну поглядом, що та занадто добре знала. - Якщо ви леді, чому носете кольчугу?

- Леді Брієна воюовниця і здійснює похід з благородною метою, - сказав Мерибальд. - Але зараз вона потребує тепла і сухого ліжка, як і всі ми. Мої старі кістки знову віщують дощ. Знайдуться тут для нас кімнати?

- Ні, - відрізав коваль.

- Так, - відповіла Верба. Вони сердито переглянулися, і дівчинка тупнула ногою. - У них є їжа, Джендрі, а малюки голодні. - Вона свистнула в два пальці, і навколо як за помахом чарівної палички, з'явилися інші діти. З-під ганку вилізли обірвані, давно не стрижені хлопці, у вікнах виникли дівчинки з зарядженими арбалетами напоготові.