Слава ЗСУ!

«От не гадав зустріти вас тут, лорд Варіс».

«Сір Джеймі... Ви мене налякали».

«Я того і хотів. - Він злегка повернув клинок, і по ньому заструилась кров. - Думаю, ви могли б допомогти мені звільнити брата, поки сір Ілин не відрубав йому голову. Голова, звичайно, не з красивих, але іншої у нього немає».

«Добре... як хочете... приберіть ніж... обережніше тільки, прошу вас... - Євнух помацав шию і втупився на закривавлені пальці. - Не виношу виду власної крові».

«Видовище стане ще нестерпнішими, якби ви відмовились мені допомогти».

Варіс з зусиллям сів. «Ваш брат... якщо Біс зникне з темниці ні з того ні з сього, в виникнуть питання. Я боюсь за своє життя...»

«Твоє життя в моїх руках. Мені наплювати на купу секретів, які ти знаєш. Якщо мій брат помре, ти переживеш його ненадовго, присягаюся тобі».

«Ох. - Євнух облизав кров з пальців. - Ви просите мене зробити жахливе - звільнити Біса, який вбив нашаго улюбленого короля... чи ви вірите, що він невинний? »

«Винен він чи ні, - як дурень, сказав Джеймі, - Ланістери завжди платять свої борги».

З тих пір він не стулив очей. Він весь час бачив перед собою обличчя брата з спотвореним носом, бачив, як той посміхається при грайливому світлі факела. «Бідний ти, дурний каліка. Серсея - брехлива повія, вона спала з Ланселем, з Осмундом Кеттлблеком, а може, і з Сновидою, скільки мені знати. А я саме те чудовисько, яким мене всі вважають. Так, це я вбив твого мерзенного сина».

Він не сказав, про те, що має намір вбити батька. Якщо б він сказав, я зупинив би його. Я пролив би рідну кров , а не він.

Де ж ховається Варіс? У майстра над шептунами, звичайно, вистачило розуму не повертатися в свої покої, і при обшуку Червоного Замку його ніде не знайшли. Можливо, він сів на корабель разом з Бісом, боячись неминучих запитань. Якщо так, то вони давно вже вийшли в море і розпивають в каюті борське золоте.

А може статися, братик вбив заодно і Вариса, залишивши труп гнити де-небудь в підземеллі. Там внизу можна роками шукати, перш ніж виявляться його кістки. Джеймі спустився туди з дюжиною гвардійців, взявши факели, ліхтарі і мотузки. Багато годин вони нишпорили в звивистих коридорах з потайними дверима, прихованими сходами колодязями, що йдуть в повну темряву. Рідко Джеймі відчував своє каліцтво так сильно. Дві свої руки людина приймає як належне - коли треба лазити по сходах, скажімо. Навіть повзати однорукому важко - адже не дарма кажуть «рачки». Інші, видираючись по поперечині, факел тримали у вільній руці, а от він не міг.

І все даремно. Нічого, крім темряви, пилу і щурів. І драконів. Він згадав, як вугілля тліло в залізної пащі чудовиська. Жаровня обігрівала приміщення на дні шахти, де сходилося з півдюжини тунелів. На підлозі Джеймі побачив триголового дракона будинку Таргарієнів, викладеного чорною і червоною плиткою. «Я тебе знаю, Царевбивця, - ніби говорив він. - Давно чекаю, коли ти прийдеш до мене». Джеймі впізнав цей голос, ці сталеві ноти - так говорив Рейєгар, Принц Драконячого Каменю.

Коли він прощався з Рейєгаром у дворі Червоного Замку, дув сильний вітер. Принц одягнувся в нічночорні обладунки з триголовим драконом, викладеним рубінами на грудях.

«Ваша високість, - благав його Джеймі, - нехай з королем на цей раз залишиться Даррі або сір Барристан. Їх плащі настільки ж білі, як і мій».

«Твого батька мій найясніший батько боїться більше, ніж нашаго кузена Роберта, - відповів принц. - І з цієї причини тримає тебе при собі. Я не посмію позбавити його цієї підпори у вирішальний годину».

Джеймі охопив гнів.

«Я не підпора. Я лицар Королівської Гвардії».

«У такому випадку охороняй короля, - гаркнув сір Джон Даррі. - Одягнувши цей плащ, ти дав обітницю послуху».

Рейєгар поклав руку на плече Джеймі.

«Після битви я маю намір скликати раду. Відбудуться зміни. Я давно вже збирався... втім, що толку забігати вперед. Поговоримо, коли я повернуся».

Це були останні слова, які він почув від Рейєгара Таргарієна. Одна рать чекала за воротами, інша вже виступила на Тризуб. Принц сів на коня, одягнув чорний високий шолом і вирушив назустріч своїй долі.

Вийшло так, що він сказав правду. Після битви дійсно відбулися зміни.

- Ейєрис думав, що з ним нічого не трапиться, якщо я буду у нього під рукою, - сказав Джеймі небіжчикові. - Кумедно, правда? - Лорд Тайвін, мабуть, поділяв його думку - посмішка у нього на обличчі стала ще ширше. Схоже, йому подобається бути мертвим.

Джеймі, як не дивно, не відчував горя. Де сльози? Де лють? В останній він нестачі ніколи не відчував.