Слава ЗСУ!

Наступним йшов матрос зі стоявшого у гавані галеона. Обвинувачем виступав лучник лорда Моутона з зав'язаною рукою і лососем на грудях.

- Цей виродок, з дозволу вашої милості, попродірявлював мені руку ножем. Я, каже, його в кості надув.

Лорд відвів погляд від Брієни і подивився на нього.

- І що, він правду сказав?

- Ні, мілорд. Я в житті не...

- За злодійство я відрубую палець, але коли солжешь мені, будеш повішений. Може, покажеш мені свої кості?

- Кості? - Лучник глянув на Моутона, але той дивився на човни в затоці. - Ну так, - стрілок проковтнув слину, - вони мені, звичайно, приносять удачу, тільки...

- Відрубати йому мізинець, - втратив терпець Тарлі. - Нехай сам вибере, на якій руці. А здорову долоню пробити цвяхом під пару іншого. Всіх решту відведіть назад до в'язниці. З ними я розберуся завтра. - Він поманив до себе сіра Хіля. Брієна послідувала за лицарем.

- Мілорд... - Стоячи перед ним, вона знову відчула себе восьмирічною.

- Міледі. Чим ми зобов'язані... такій честі?

- Мене послали шукати... - зам'ялася вона.

- Як же можна знайти когось, не знаючи імені? Зізнаєтесь ви в тому, що вбили лорда Ренлі?

- Ні.

Тарлі пороздумав. Він судить мене , як судив тих , інших , зрозуміла Брієна.

- Ви хочете сказати, що всього лише дозволили здійснитися вбивства, - вимовив нарешті лорд.

Він помер у неї на руках, заливши її своєю кров'ю...

- Це було чаклунство. Я ніколи б...

- Ніколи б? - Його голос хльоснув її немов бич. - Це вірно. Вам ніколи не слід надягати кольчугу і оперізуватися мечем. Ніколи б не слід було залишати зал свого батька. Це війна, а не бал на честь свята врожаю. Клянусь богами, мені слід негайно посадити вас на корабель і відправити назад на Тарт.

- Зробивши це, ви відповісте перед троном. - Сміливі ці слова прозвучали у неї тоненько, якось по-дитячому. - Подрик, знайди в моїй сідельній сумці пергамент і покажи його милості.

Тарлі похмуро розгорнув вручену йому грамоту і прочитав, ворушачи губами.

- По королівській справі... Що ж це за справа така? Коли збрешеш мені , будеш повішений...

- Санса Старк.

- Якби вона була тут, я знав би про це. Б'юся об заклад, вона бігла до себе на північ. В надії знайти притулок у когось із прапороносців свого батька. Щастя її, якщо вона зробить правильний вибір.

- Вона могла вирушити також в Долину, - несподівано для себе випалила Брієна. - До сестри своєї матері.

- Леді Ліза померла, - промовив лорд Рендилл. - Якийсь співак скинув її з гори. Тепер у Гнізді господарює Мізинець, але довго він там не протримається. Не стануть лорди Долини схиляти коліно перед вискочкою, що тільки і вміє, що вважати мідяки. - Лорд повернув Брієні її пергамент. - Ідіть куди хочете і робіть як вам завгодно... але коли хто-небудь вчинить над вами насильство, не шукайте правосуддя у мене. Ви заслужили це своєю навіженством. А вам, сір, належить бути там, де наказано. Я, скільки пам'ятаю, довірив вам міські ворота.

- Точно так, мілорд, але я думав...

- Занадто багато ви думаєте, - мовив лорд Тарлі і попрямував геть.

Отже, Ліза Таллі мертва. Брієна стояла під шибеницею, затиснувши в руці свою дорогоцінну грамоту. Натовп розійшовся, і ворони знову злетілися на перерваний бенкет. Якийсь співак скинув її з гори... Може, і сестрою леді Кейтлін поласували ворони?

- Ви говорили про «Смердючу гуску», міледі, - сказав сір Хіль. - Якщо хочете, щоб я показав вам...

- Повертайтеся до своїх воріт.

Тінь роздратування пройшла по його обличчю - негарному і до того ж нечесному.

- Що ж, воля ваша.

- Саме так.

- Ми просто грали, щоб скоротати час. Нічого поганого у нас не було на думці. - Сір Хіль завагався. - Бен загинув на Чорноводній, ви чули? І Фарроу теж, і Вілл Журавель. А Марк Маллендор через рани втратив півруки.

От і добре, хотілося сказати Брієні. Він сповна це заслужив. Але вона промовчала, згадавши, як він сидів біля свого намету, тримаючи на плечі мавпочку в кільчастому сорочці, і як ці двоє корчили пики один одному. Як же це сказала про них Кейтлін Старк в ту ніч біля Гіркого Мосту? «Літні лицарі». Настала осінь, і вони всі облетіли, як листя.

Брієна повернулася до Ханту спиною.

- Йдемо, Подрик.

Хлопчина поспішив за нею, ведучи коней за вуздечку.

- Куди ми тепер? В цю «Смердючу гуску»?

- Я - так, а ти підеш на стайню біля східних воріт. Запитай у конюхов про готель, де ми могли б заночувати.

- Так, сір, міледі. - Подрик дивився в землю, копаючи ногами камінчики. - А ви знаєте, де вона, ця «Гуска»?