Слава ЗСУ!

Вони побилися об заклад - на неї.

Все затіяли, як сказав їй лорд, троє його власних лицарів - Амброуз, Біші і Хіль Хант. Але чутка про це розійшлася по табору, і інші теж вступили в гру. Кожен повинен був поставити золотого дракона, а вся сума призначалася тому, хто позбавить Брієну невинності.

«Я поклав цій забаві кінець, - сказав Тарлі. - Одні... гравці намагались перевершити інших, і ставки росли з кожним днем. Ще трохи, і хто-небудь неодмінно спробував би взяти приз насильно».

«Вони ж лицарі, - пробелькотіла Брієна. - Вони давали обітницю».

«Лицарі і люди честі. Ви одна в усьому винні».

«Але, мілорд, - обурилась вона, - я не давала їм ніякого приводу...»

«Досить і того, що ви тут. Якщо жінка веде себе як шльондра, з нею і обходяться як з такою. Військо у поході - не місце для незайманих. Якщо ви хоч трохи дорожите своєю чеснотою і честю вашого будинку, зніміть кольчугу, поверніться додому і попросіть батька знайти для вас чоловіка».

«Я приїхала, щоб битися, - не поступалася вона. - Щоб стати лицарем».

«Боги сотворили чоловіків для війни, а жінок - для продовження роду. Жінка веде свою битву на пологовому ліжку».

Хтось спускався сходами. В таверну увійшов худий гостролиций халамидник з брудним волоссям. Він глянув на тирошійців, затримав погляд на Брієні і звернувся до господині:

- Вина, та щоб без кінської сечі.

Жінка, дивлячись на Брієну, кивнула.

- Я поставлю тобі вино, - голосно сказала Брієна, через пару слів.

Через пару? - з підозрою повторив чоловік, займаючи стілець навпроти неї. - Я багато слів знаю. Нехай міледі скаже, що хоче почути, і Дік Пройдисвіт до ваших послуг.

- Мені казали, що ти обдурив дурня.

Халамидник задумливо приклався до чаші.

- Може, і обдурив. - На ньому був вицвілий, драний дублет з відірваною емблемою якогось лорда. - Кому до цього справа?

- Королю Роберту. - Брієна поклала на бочку срібну монету - на одній стороні голова Роберта, на інший олень.

- Та ну? - Дік з усмішкою крутнув монету на днищі стільниці. - Он він як гарно танцює, король - хей нонни, хей нонни, хей нонни хо. Може, я і бачив вашого дурня.

- З ним була дівчина?

- Аж дві, - без запинки відповів Дік.

- Дві? - Хто ж інша - Ар’я?

- Їх я не бачив, брехати не буду, але він платив за проїзд для трьох.

- Куди він хотів плисти?

- Пам'ятається, за море.

- А чи ти пам'ятаєш, який він був на вигляд?

- Дурень він і є дурень. - Дік спритно змахнув зі столу круглу монету. - Боявся він сильно.

- Чого боявся?

- Він не говорив, але старий Дік чує, коли пахне страхом. Він ходив сюди мало не кожну ніч, ставив морячкам випивку, жартував, пісні співав. А як заявилися хлопці з охотничком на грудях, ваш дурень побілів весь і нічичирк. - Дік підсунув свій стілець ближче. - Солдати Тарлі стежать в обидва за кожним човном в порту. Кому потрібен олень, той іде в ліс, кому потрібен корабель у гавань. Ваш дурень не смів туди поткнутися, ну я і запропонував свою допомогу.

- Яку допомогу?

- Така допомога варта побільше срібного олешки.

- Скажи, і отримаєш ще одного.

- Треба подивитися. - Брієна дістала ще монету. Він закрутив і цю, посміхнувся, змахнув в кишеню. - Раз не можеш сісти на корабель, треба, щоб корабель прийшов до тебе сам. Я йому і сказав: знаю, мовляв, таке місце, де це може статися. Таємне місце.

Брієну пройняло холодом.

- Притулок контрабандистів. Ти послав дурня до них.

- Разом з двома його милашками, - хіхікнув Дік. - Ось тільки в те місце, куди я його послав, кораблі давненько вже не заходили. Років десь з тридцять. - Він почухав ніс і запитав: - А вам він на що, дурень?

- Ці дві дівчинки - мої сестри.

- Та ну? Ось бідолахи. У мене теж сестричка була. Худенька така, коліна сторчма. А як відросли у неї цицьки, тут лицарський син і зірвав її квіточку. Тепер вона в Королівській Гавані, заробляє лежачи.

- Куди ти послав їх?

- Чого не пам'ятаю, того не пам'ятаю.

- Куди? - Ще один олень ліг на бочку, але Дік посунув його назад до неї.

- Оленеві не знайти... от хіба дракон відшукає.

Як знати, чи доб'ється правди золото. Сталь вірніше. Брієна взялася за кинджал, але потім все-таки знайшла в гаманці золотий і виклала на бочку.

- Так куди ж?

Халамидник спробував монету на зуб.

- Бач, солодкий. Пам'ятається мені, ніби на Роздвоєний Кіготь. Це на північ звідси. Дике місце, одні горби та болота, але я там народився і виріс. Дік Креб мене звати, хоча всі кличуть Діком Пройдисвітом.