Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Біле Ікло

Відон Скотт гадав, що встигне вчасно відхопити руку й не дасть її вкусити. Але він ще не знав неймовірної спритності Білого Ікла, що вражав так певно й швидко, як гадюка.

Скотт голосно скрикнув з подиву і міцно стиснув прокушену руку другою рукою. Метт круто вилаявшись, кинувся до нього. Біле Ікло відповз назад, скаливши зуби й наїжившись, а в очах йому світилась погроза. Тепер уже запевне його покарають так само жорстоко, як Красень Сміт карав.

— Стійте! Що ви хочете робити? — раптом скрикнув Скотт.

Метт, що побіг був до хатини, повертався з рушницею.

— Нічого, — повільно відповів він з удаваним спокоєм. — Хочу зробити те, що обіцяв. Я сказав, що заб’ю його, ну, то мушу забити.

— Але ж ви не застрелите!

— Застрелю, ось дивіться.

Як раніше Метт заступився за Білого Ікла, коли він укусив його, так само тепер Скотт став заступатись за собаку.

— Ви ж казали, щоб дати йому час, то дайте! Ми тільки почали, не можна ж одразу відступатись. Цього разу я сам винен. І... гляньте на нього!

Біле Ікло стояв на розі хатини, футів за сорок від них, і гарчав так люто, що аж кров холонула, але гарчав не на Скотта, а на погонича.

— Ну й штука, хай я буду тричі проклятий! — вихопилось у здивованого Метта.

— Ач, який розумний! — хапливо мовив Скотт. — Він не гірше за нас розуміє, що значить вогнепальна зброя.. Такий розумняга, що не шкода з ним і повозитись. Облиште зброю.

— Гаразд, хай буде так, — погодився Метт і прихилив рушницю до стосу дров.

— Але ж погляньте на нього! — скрикнув він зараз же потому.

Біле Ікло заспокоївся й перестав гарчати.

— Ану перевіримо. Стежте за ним!

Метт простяг руку до рушниці, й Біле Ікло знову загарчав. Метт відійшов від рушниці, — Біле Ікло сховав свої зуби.

— А ще раз, задля цікавості.

Метт узяв рушницю й почав повільно підносити до плеча. Біле Ікло щораз дужче гарчав, у міру того, як підіймалась рушниця. Але тільки Метт спробував націлитись на нього, як він шаснув убік, за ріг хатини. Метт побачив перед собою лише голий сніг на тім місці, де стояв Біле Ікло.

Погонич повагом опустив рушницю, обернувся й глянув на свого хазяїна.

— Я згоден з вами, містере Скотт. Собака занадто розумний, щоб його вбивати.

Розділ VI ВЧИТЕЛЬ /ІШОВ/

Побачивши, що до нього підходить Бідон Скотт, Біле Ікло наїжився й загарчав — мовляв, він не потерпить, щоб його карали. Відтоді, як він прокусив Скоттові руку, що тепер була забинтована й висіла на перев’язі, минула вже доба. Біле Ікло знав, що часом боги відкладають покарання, й побоювався, чи не має саме зараз воно на нього спасти. Інакше й бути не могло. Адже він допустився блюзнірства: вгородив зуби в священне тіло бога, та Ще й вищого, білого бога. Зі свого досвіду спілкування з богами Біле Ікло знав, що йому не минути якоїсь суворої кари.

Бог сів за кілька кроків од нього. Страшного поки що нічого Біле Ікло не бачив. Звичайно боги карають стоячи. До того ж цей бог не мав у руках ані дрючка, ні батога, ні рушниці. Та й сам Біле Ікло був на волі. Ні ланцюг чи палиця з ременем його не тримали. Він зможе втекти на безпечну віддаль, ще поки бог зведеться на ноги. А тим часом можна почекати, що воно буде.

Бог сидів цілком спокійно й непорушно, і сердитий рев Білого Ікла поволі перейшов у бурчання, а тоді й зовсім стих. Потім бог заговорив, і вже на перші звуки його голосу шерсть на карку в Білого Ікла настовбурчилась і в горлі йому знову заклекотіло. Але бог не робив ніяких загрозливих рухів і говорив усе так само спокійно. Деякий час Біле Ікло гарчав в унісон з його голосом, і між словами та гарчанням встановився згідний ритм. Бог усе говорив, не примовкаючи. Він так розмовляв з Білим Іклом, як ще ніхто й ніколи з ним не розмовляв. У його тихій і лагідній мові відчувалася ніжність, що якимось дивним чином почала проймати собаку. Мимоволі і всупереч застережливому інстинктові, в Білому Іклі прокинулася довіра до цього бога. Попри весь свій гіркий досвід стосунків з людьми, Біле Ікло раптом пройнявся відчуттям безпеки.

Добре перегодом бог підвівся і пішов у хатину. Коли він знову з’явився, Біле Ікло підозріливо оглянув його. У бога не було ні батога, ні дрючка, ні рушниці. Ані здорова його рука нічого не ховала за спиною. Він сів там, де й перше сидів, — за кілька кроків од Білого Ікла — і простяг йому невеличкий шматок м’яса. Собака нашорошив вуха й недовірливо приглянувся, вправляючись воднораз дивитись і на м’ясо, і на бога, сам напружений тілом і готовий відскочити при першому знакові небезпеки.

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!