Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Пісня льоду та вогню-III

Борва мечів

Пролог

День був сірий, жахливо холодний, і собаки брати сліду не бажали.

Велика чорна сучка лише раз нюхнула ведмежий відбиток, сахнулася од нього і повернулася до зграї з хвостом між ніг. Собаки, потерпаючи від крижаного вітру, жалюгідно купчилися на березі річки. Втім, Чет, попри кілька шарів чорної вовни та вивареної шкіри, потерпав не менше за них. Таке вже тут було місце — непривітне ані до звіра, ані до людини. На жаль, ніхто не питав двоногих і чотириногих, чи кортить їм тут гибіти. Чет скривив рота і майже відчув, як чиряки на щоках та шиї з люті наливаються червоним. «Сидів би собі зараз гарненько на Стіні, порав тих гойданих круків, запалював комина для старого Аемона.» Все його щастя зруйнував паскудний байстрюк Джон Сніговій, а з ним — його жирний любчик Сем Тарлі. Це вони винуваті, що Чет морозить собі яйця у страхолюдній пущі коло зграї дурних хортів.

— Аби ж на вас сім дідьків! — Він смикнув за налигача, щоб привернути до себе увагу собак. — Беріть слід, вилупки! Десь там є ведмідь, осьде його лапи на снігу! М’яса хочете чи ні? То шукайте!

Але собаки лише заскиглили і тісніше збилися докупи. Чет ляснув нагайкою над їхніми головами, і на нього загарчала чорна сука.

— Як не здобудемо ведмежатини, то смакуватиме і псятина, — голосно попередив він її, дихаючи морозною парою.

Верхоляк-Сестринець стояв, схрестивши руки на грудях і сховавши долоні під пахвами. Незважаючи на чорні вовняні рукавиці, він завжди жалівся, як йому морозить пальці.

— У такий холод дідька лихого вполюєш, — буркнув він. — Хай того ведмедя грець ухопить. Він не вартий, щоб за нього дубіти.

— З порожніми руками, Верхоляче, повертатися не можна, — загуркотів Малюк-Павлюк крізь буре хутро, яким рясно поросло його обличчя. — Князь-воєвода гніватиметься!

Під приплюснутим носом-бульбою у здорованя замерзли шмарклі, утворивши трохи що не бурульки. Величезна долоня у хутряній рукавиці міцно стискала ратище списа.

— Старого Ведмедя теж скоро грець ухопить, — відповів Сестринець, миршавий чоловічок із загостреним обличчям та біготливими очицями. — Чи ти забув? Мормонт має померти ще до світанку. То кому яке діло, гніватиметься він чи ні?

Малюк-Павлюк блимнув малими чорними оченятами. «Може, й справді забув» — подумав Чет, — «у того бовдура геть нічого в голові не тримається. Наче вода у ситі».

— Навіщо нам убивати Старого Ведмедя? Ходімо собі геть, а йому даймо спокій.

— А він нам, гадаєш, дасть спокій? — спитав Верхоляк. — Він нас ловитиме, як ми втечемо. Чуєш, бараняча голова? Ти хочеш, аби на тебе полювали, наче на звіра?

— Ні, — відповів Малюк-Павлюк. — Не хочу. Зовсім не хочу.

— То ти його вб’єш? — запитав Верхоляк.

— Еге ж. — Велетень стукнув тупим кінцем списа по замерзлому березі. — Вб’ю. Не дозволю нас ловити!

Сестринець вийняв руки з-під пахв і обернувся до Чета:

— Казав я тобі раніше, і кажу зараз: треба перерізати усю старшину. Нікого не лишати!

Четові вже остогидло з ним сперечатися. І то давно.

— Ти хоч сто разів кажи — що з того, як у голові тями нема? Кого треба вбити найперше, то це Старого Ведмедя та Білана з Тіньової Вежі. Потім Рийла та Аетана — вони на свою біду саме вартуватимуть. Іще Дивена та Банена, бо ті уміють вистежувати по слідах. І панка Кабанка, щоб не пустив круків. Та й годі. Поріжемо їх тихо, уві сні. Бо якщо бодай писнуть — нам каюк, усім до одного. — Чиряки на Четовому обличчі сердито палали. — Ти роби свою справу, а твій родич хай робить свою. А ти, Павлюку, спробуй затямити: на третій варті, не на другій.

— На третій варті, — повторив здоровань крізь хащі на обличчі та замерзлі шмарклі. — Я та Шовкоступ. Я все пам’ятаю, Чете.

Місяць уночі мав бути чорний. Розклад варт вони піддурили так, щоб на чатах одночасно стояли восьмеро їхніх товаришів, а ще двоє стерегли коней. Кращої нагоди не знайти — адже на дичаків чекають будь-якої днини. Доки вона не настала, Чет бажав опинитися якнайдалі. Бо хотів жити.

На північ вирушило три сотні присяжних братчиків Нічної Варти: дві з замку Чорного, ще сотня з Тіньової Вежі. На пам’яті нині живих людей то була найбільша розвідка Варти — мало не третиною всієї потуги, яка стояла у трьох замках. Вони мали намір знайти Бена Старка, Веймара Ройса, інших зниклих розвідників, а заразом з’ясувати, чому дичаки кидають свої села та хутори. На жаль, до таємниці зникнення Старка та Ройса вони підібралися не ближче, ніж сидячи на Стіні. Та принаймні дізналися, куди поділися дичаки: ті почвари отаборилися мало не всі, скільки їх було, серед крижаних вершин богами проклятих Мерзляків. Хай би там собі сиділи на замерзлих дупах аж до кінця часів — Чет би за них і чиряка свого не дав. Але ж ні — підперло їм відти спускатися. І саме долиною річки Молочної.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!