Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Але князя Тайвина це, здавалося, не турбувало.

— У Робба Старка не народиться жодної дитини від тих вельми плідних панн Фрей. Це я тобі теж обіцяю. Ми отримали одну звістку, яку я завважив за розумне приховати від ради на деякий час. Хоча наше добре панство, без сумніву, скоро про все довідається. Молодий Вовк узяв собі за дружину старшу дочку Гавена Вестерліна.

Якусь хвилину Тиріон гадав, що недочув.

— Він порушив дану ним обітницю?! — повільно вимовив він, не вірячи вухам. — Він відкинув угоду з Фреями заради…

Йому відібрало мову.

— Заради дівчини шістнадцяти років на ім’я Джейна, — закінчив пан Кеван. — Князь Гавен колись пропонував її мені за Вілема чи Мартина, та я мусив відмовити. Гавен — гідний лицар і знаний вельможа, але ж одружений він із Сивіллою Перчин. І дарма — йому ж гірше. Вестерліни завжди мали більше гонору, ніж глузду. Дід пані Сивілли торгував перцем та шапраном, а роду був не кращого, ніж отой перемитник, якого тримає при собі Станіс. Бабуся ж і поготів з’явилася звідкілясь із далекого сходу — страшна стара відьма, жриця чи щось таке, що в них кличуть «маегі». Ніхто не міг вимовити її справжнього імені, але половина Ланіспорту бігала до неї по чародійні ліки, любовні трунки і таке інше.

Дядько Кеван знизав плечима.

— Втім, вона вже багато років як померла. Джейна — миле чарівне дитя, це я добре знаю, хоча й бачив її лише раз. Але з таким непевним родоводом…

Тиріон колись сам одружився з хвойдою, тому не поділяв жаху свого дядька перед шлюбом з дівчиною, чий прадід усього лише торгував пряним зіллям. Утім… пан Кеван назвав її «чарівним дитям», а чари бувають різного штибу, і не завжди доброго. Вестерліни походили з давнього роду, але мали більше гонору, ніж влади чи багатства. Тиріон не здивувався б, якби взнав, що пані Сивілла принесла своєму вельможному чоловікові більше земних статків, ніж той мав без неї. Копальні Вестерлінів давно виснажилися, кращі землі вони продали або втратили, а Прискалок скидався радше на руїну, ніж на твердиню. «Щоправда, овіяну мріями руїну, що так мальовничо стирчить над морем.»

— Ви мене здивували, — мусив зізнатися Тиріон. — Я гадав, що Робб Старк має більше здорового глузду.

— Він шістнадцятирічний хлопчина, — відповів князь Тайвин. — У його віці здоровий глузд нічого не важить проти кохання, хіті та мрій про честь і славу.

— Він спаплюжив себе, зганьбив союзників, зрадив священну обітницю. Де тут честь і слава?

Відповів йому пан Кеван.

— Він поставив честь дівчини вище за свою власну. Коли він зірвав їй вінця цноти, то вже не міг звернути з дороги.

— Добріше було б лишити їй байстрюка у череві, — напрямки рубонув Тиріон.

Адже Вестерліни мали тепер втратити усе: землю, замок, а заразом і життя. «Бо Ланістери завжди платять борги.»

— Джейна Вестерлін — дочка своєї матері, — відповів князь Тайвин, — так само, як Робб Старк — син свого батька.

Зрада Вестерлінів, схоже, не розлютила Тиріонового батька настільки, як того чекав Тиріон. Адже князь Тайвин не терпів найменшої непокори від свого підданого панства. Він викорінив гордовитий рід Ринів з Кастамиру і стародавнє сімейство Тарбеків з Тарбекова до останньої насінини, коли сам був іще зеленим юнаком. Співці навіть склали з тієї нагоди досить похмуру пісню. За кілька років по тому почав виявляти зухвалість князь Файян з Файної Вежі. Тайвин вислав до нього гінця з лютнею замість листа, і щойно князь Файян почув у своїх палатах заспів «Рине дощ у Кастамирі», як припинив чинити клопіт назавжди. А якби йому раптом не вистачило пісні, доти ще лишалися стояти зруйновані замки Ринів і Тарбеків — німі свідки тієї долі, що чекала на усіх, хто смів зневажити владу Кастерлі-на-Скелі.

— Прискалок не надто далеко від Тарбекова та Кастамиру, — нагадав Тиріон. — Важко повірити, що Вестерліни ніколи не їздили повз них і не згадували уроків минулого.

— Треба думати, їздили і згадували, — мовив князь Тайвин. — Запевняю тебе, про Кастамир їм добре відомо.

— То невже Вестерліни разом із Перчинами такі дурні, що вірять, наче вовк може перемогти лева?

Іноді — за дуже рідкісної нагоди — могло здатися, що князь Тайвин ось-ось посміхнеться. Він ніколи цього не робив, але навіть натяк на його посмішку примушував здригнутися будь-кого.

— Найбільші дурні нерідко мають більше розуму, ніж ті розумники, що з них сміються, — мовив князь.

І додав:

— Ти одружишся з Сансою Старк, Тиріоне. І то якнайскоріше.

Кетлін III

Трупи внесли на плечах і поклали перед помостом. У осяяній смолоскипами палаті впала тиша, і в ній Кетлін почула, як за пів-замку звідти виє Сірий Вітер. «Кров чує» — подумала вона, — «чує крізь кам’яні мури, крізь дубові двері, крізь ніч та дощ — ніщо не заб’є йому запах смерті та руїни».

Попередня
-= 125 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!