Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Джейно! — покликала вона. — Роббові потрібно від тебе ще дещо. Хоча він, може, й сам того поки що не розуміє. Король мусить мати спадкоємця престолу.

Дівчина посміхнулася, почувши її слова.

— Те саме кажуть і пані матінка. Вони роблять мені трунок із трав, молока та пива, щоб допомогти запліднитися, і змушують пити його щоранку. Я казала Роббові, що напевне подарую йому близнюків: Едарда і Брандона. Йому це, здається, сподобалося. Ми… пробуємо щодня, ласкава пані. Буває, що двічі, або й частіше.

Дівчина дуже мило червоніла і ставала від того ще вродливішою.

— Обіцяю, скоро я матиму під серцем дитину. Щоночі я молюся про неї до вишньої Матері.

— От і добре. А я додам своїх молитов. До старих богів і до нових.

Коли дівчина пішла, Кетлін обернулася до батька і розгладила йому тонке біле волосся на чолі.

— Едарда і Брандона, — тихо зітхнула вона. — А з часом, може, і Гостера. Вам би сподобалося, еге ж?

Батько не відповів, та вона сподівалася, що не помилилася. Стукіт дощу на даху змішувався зі звуком подиху старого князя. Кетлін подумала про Джейну. Схоже, серце дівчина справді має добре, як і казав Робб. «Та зараз важливіше, що вона має добрі стегна.»

Хайме III

Упродовж двох днів шляху обабіч королівського гостинця вони стрічали самі лише руїни, довгі версти зчорнілих нив, городів та садів, де стовбури та гілки спалених дерев їжачилися навскіс, наче ті кілки, що ними лучники загороджуються проти кінноти. Мости теж попалили, а струмки розлилися від осінніх дощів, і їм доводилося нишпорити берегами потоків, шукаючи, де б перебрісти на той бік. Вночі на всі голоси завивали вовки, але людей ніде не траплялося ані душі.

У Дівоставі червоний лосось іще майорів над замком на пагорбі, але мури міста стояли безлюдні, брама розбита, а половина домівок і крамниць — спалена чи пограбована. З живих істот лишилося кілька здичавілих собак, що хутко здиміли, почувши їхнє наближення. Став, од якого місто отримало свою назву, де за переказами та піснями Флоріан Дурень уперше побачив Жонкіль, що купалася разом із сестрами, так забило гнилими трупами, що вода в ньому перетворилася на каламутну сіро-зелену юшку.

Хайме кинув на ставок лише один погляд і загорлав пісню:

— Красні шестеро дівчат у ставку купалися, з крижаних його ключів гарно умивалися…

— Що це ви коїте?! — завимагала Брієнна рішуче.

— Співаю. Пісню «Шість дів у ставі». Навіть ви, мабуть, її чули. Там співається про таких собі сором’язливих дівчаток. Напевне, схожих на вас — хоча на вроду, сподіваюся, трохи показніших.

— Сидіть тихо, — відказало йому дівчисько і кинуло такий погляд, наче хотіло його самого лишити плавати серед трупів у тому ж-таки ставі.

— Благаю вас, брате Хайме, — забекав Клеос. — Князь Мутон присягає Водоплинові. Нам ні до чого привертати зайву увагу людей у замку. Та й бозна-хто ще там ховається у руїнах… аби ж не вороги.

— Чиї вороги, пане брате? Її чи наші? Це не те саме. А мені так і кортить подивитися, чи не дарма дівчисько носить при боці меча.

— Коли не замовкнете, Крулерізе, то не лишите мені вибору — муситиму заткнути вам пельку.

— Зніміть кайдани з рук, і я до самого Король-Берега гратимуся у німого. Вам, ягідко, така ласка й не снилася, еге ж?

— Брієнна! Мене звати Брієнною! — Від її скрику в повітря знялося три перелякані ґави.

— А чи не хочете скупатися, панно Брієнно? — зареготав він. — Ви ж діва, а осьде став. А я вам спинку потру.

Коли вони з Серсеєю були дітьми у Кастерлі-на-Скелі, він нерідко тер їй спину в лазні.

Дівчисько повернуло голову коняки й затрусило геть. Хайме з Клеосом рушили за нею подалі від попелища Дівоставу. За версту звідти до барв світу знову почала повертатися зелень. Хайме відчув полегшення, бо випалена земля надто вже нагадувала йому про Аериса.

— Вона хоче поїхати шляхом на Сутіндол, — пробурмотів пан Клеос. — Та вздовж берега моря безпечніше.

— Безпечніше, але повільніше. Я, пане брате, стою за Сутіндол. Правду кажучи, ваше товариство мені вже набридло.

«Може, за пів-Ланістера ти ще зійдеш. Та від таких Ланістерів, як моя сестра, тебе відділяє прірва.»

Він ніколи не терпів довгу розлуку зі своєю близнючкою. Навіть дітьми вони заповзали одне до одного у ліжко і спали, сплівши руки. «І в череві матері теж.» Ще сестра не розквітла, ще він не починав мужніти, а вони удвох уже дивилися, що роблять огирі з кобилами у полі, а пси з суками у псярні, й гралися у те саме. Одного разу покоївка їхньої матері застукала їх за грою… він уже й не пам’ятав саму гру, а лише переляк пані Джоани. Покоївку вона відіслала геть, опочивальню Хайме наказала влаштувати на іншому кінці Кастерлі-на-Скелі, коло Серсеїної поставила варту і наказала їм ніколи не робити нічого подібного, бо інакше вона муситиме про все розповісти їхньому вельможному батькові. Та вони не встигли і налякатися як слід — мати скоро померла з пологів Тиріона, і Хайме вже погано пам’ятав, яка вона була на вигляд.

Попередня
-= 131 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!