Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Можливо, Станіс Баратеон і Старки навіть зробили йому добрість. Вони розповсюдили оповідку про кровозміс по всьому Семицарстві. Тепер ховати від людей вже не було чого. «Чому б мені не одружитися з Серсеєю, ні від кого не криючись, і не брати її до ліжка щоночі? Адже дракони одружувалися зі своїми сестрами.» Септони, вельможі, простолюдці століттями заплющували очі на звичай Таргарієнів — то хай лише посміють дорікнути домові Ланістер. Право Джофрі на корону, певна річ, зійде на пси. Але зрештою, Роберт узяв Залізний Престол не правом, а силою зброї. Тим самим штибом зуміє втриматися на ньому і Джофрі, хай від чийого сім’я він уродився. «Можна одружити його з Мирцелою, коли Санса Старк поїде додому до матері. Хай держава бачить, що Ланістери вищі за закон. Як боги і Таргарієни.»

Хайме вже вирішив, що Сансу він відішле до матері. Менше дівча теж, якщо вдасться його знайти. Навряд чи це поверне йому втрачену честь, але думка про те, щоб зберегти вірність слову там, де усі чекають зради, неабияк його розважала.

Вони саме їхали повз витоптане поле пшениці та низьку кам’яну стіну, коли Хайме почув ззаду тихе «фр-р-р!», наче у повітря знявся десяток птахів.

— Лягай! — заволав він, падаючи на шию коня. Мерин верескливо заіржав і став дибки, бо стріла вдарила йому в круп. На щастя, інші свиснули мимо.

Хайме побачив, як пан Клеос зіскакує з сідла, запинається і падає, бо ступня йому застрягає у стремені. Клеосова кобила рвонула з місця і потягла Фрея повз Хайме; той верещав і бився головою об землю. Мерин Хайме важко затупотів, запалено дихаючи і пирхаючи від болю. Сам Хайме покрутив головою, шукаючи Брієнну, і побачив її на коні, з однією стрілою в спині та іншою в нозі. Втім, вона їх наче й не відчувала — натомість вихопила меча і кружляла на місці, видивляючись лучників.

— За стінкою! — вигукнув Хайме, борюкаючись із напівсліпим від болю конем у намаганні повернути його до бойовиська. Повід заплутався у семиклятих кайданах, а в повітрі тим часом знову засвистіли стріли.

— Гир на них! — заволав він і вдарив п’ятами, щоб показати їй, як це робиться. Старий жалюгідний мерин раптом спромігся на припадок швидкості, ринув уперед, і ось вони вже тупотять полем, здіймаючи хмари солом’яної різки. Хайме ледве встиг подумати: «Хоч би дівка не відстала, поки ті не зрозуміли, що на них летить один вершник без зброї та в кайданах», аж раптом почув її одразу за собою. Під копитами її плужного коня стугоніла земля, у повітрі лунав клич «Надвечір’я!». Зблиснув меч, вилітаючи з піхов; ще гучніше залунав новий клич:

— Тарф! Тарф!

Кілька останніх стріл шуснули мимо, не завдавши шкоди, а тоді лучники перелякалися і кинулися навтіч — так завше ламаються стрільці, не підтримані важкими щитниками. Брієнна натягнула повід коло стіни; поки Хайме її наздогнав, нападники розчинилися у лісі, що починався за десяток сажнів.

— Ви роздумалися битися, абощо?

— Вони тікали.

— Та ж їх саме тоді найкраще убивати!

Вона вклала меча до піхв.

— Чому ви на них кинулися?

— Лучники хоробрі, коли ховаються десь за стіною і стріляють здалеку. А як нападеш просто на них, то хутко тікають, бо знають, що буде, коли до них допадеться вершник. У вашій спині, до речі, стріла стирчить. А ще одна — у нозі. Може, дозволите подивитися?

— Вам?!

— А кому ще? Востаннє, коли я бачив братика Клеоса, він саме зорював головою борозну. Але пошукати його, напевне, таки доведеться. Який не є, а все ж Ланістер.

Клеоса вони знайшли у тому самому стремені, де він заплутався від початку. В його правому плечі стирчала стріла, у грудях ще одна, проте смерть прийшла до нього не від стріл, а від сирої землі. Верхівка голови пана Клеоса була залита кров’ю і м’яка на дотик; пальці Хайме намацали під шкірою рухомі шматки потрощених кісток.

Брієнна стала на коліно і узяла його за руку.

— Ще досі теплий.

— Скоро охолоне. Хочу собі його коня та одяг. Остогидло мені брудне лахміття з блощицями.

— Він був ваш брат у перших! — вражено проказала дівка.

— Був, а тепер нема! — заперечив Хайме. — Та ви не бійтеся, я таких братів маю вдосталь. Ще я хочу собі його меча. Треба ж вам із кимось мінятися вартами.

— Постоїте на варті без зброї, — мовила вона і підвелася.

— Прикутим до дерева? Чого ж ні, можу і постояти. А можу знюхатися з наступною зграєю розбійників і радо подивитися, як вам, ягідко, скрутять ваші товсті в’язи.

— По-перше, зброї я вам не дам. А по-друге, мене звати…

— Та знаю, Брієнною! Ну, можу скласти урочисту клятву не кривдити вас, якщо від того полегшає вашому дівочому серденьку.

Попередня
-= 132 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!