Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Борва мечів

Пані Рідколіс привітала розбійників досить приязно, хоч і шпетила на всю губу за те, що ті сміють тягти з собою дівчинку крізь край, охоплений війною. Ще гірше вона розлютилася, коли Лим прохопився, що Ар’я — панна чесного роду.

— Хто вдяг бідну дитину в оце болтонівське ганчір’я?! — вимагала вона відповіді. — Цей значок… та чимало людей повісили б її, оком не змигнувши, лише за те, що в неї на грудях нашито цю оббіловану почвару!

По тому Ар’ю хутко супроводили нагору, запхали до купелі й занурили у гарячущу воду. Покоївки пані Рідколіс шкрябали і відтирали її так завзято, наче самі хотіли оббілувати, ба навіть вкинули у воду якусь гидоту, що тхнула підгнилими квітами.

Опісля її змусили вдягтися у дівчаче вбрання: бурі вовняні панчохи, легку лляну нижню сорочку, а зверху — зелену сукню з вигаптуваними брунатною ниткою по всьому стані жолудьми. Такі самі жолуді облямовували і поділ.

— Сестра моєї бабці — септа у божому домі в Старограді, — казала пані Рідколіс, поки жінки шнурували сукню Ар’ї на спині. — Я відіслала туди свою донечку, щойно почалася війна. Доки вона повернеться, то вже, мабуть, виросте з усіх своїх речей. Ти любиш танцювати, дитинко? Моя Карелена пречудово танцює. І співає теж гарненько. А ти що полюбляєш робити?

Ар’я посовала ногою у очереті.

— Шити.

— Дуже заспокійлива справа — тиха, неквапна, чи не так?

— Ну не те щоб, — відповіла Ар’я, — в мене чомусь виходить зовсім інакше.

— Справді? А мені шиття завжди дарувало втіху та спокій. Боги дали кожному якийсь хист і заповіли застосувати його людям на добро. Так мені казала тітка. Будь-яка справа може стати молитвою до богів, якщо робити її якнайкраще. Хіба не чудова думка? Пам’ятай про неї, коли наступного разу шитимеш. Ти ж шиєш щодня, чи не так?

— Шила, поки не загубила Голку. Я знайшла нову, та вона гірша.

— У такі злі часи, як зараз, кожен мусить робити все, на що здатен. — Пані Рідколіс пововтузилася зі станом її сукні. — Ось тепер ти справжня юна панночка.

«Я не панночка» — кортіло Ар’ї відповісти господині дому, — «я вовчиця».

— Я не знаю, хто ти, дитинко, — казала жінка далі. — Може, воно і на краще. Боюся, ти особа чималої ваги.

Вона розгладила Ар’їн комір.

— А за таких часів, як зараз, краще бути ніким. Якби ж я могла лишити тебе при собі. Але тут не так безпечно, як здається. Мури я маю, та поставити на них майже нікого.

Вона зітхнула.

Коли Ар’я вийшла до трапезної вимита, зачесана і вдягнена, там саме подавали вечерю. Гендрі кинув один лише погляд і зареготав так страшно, що аж пирхнув вином з носа. Довелося Гарвінові дати йому добрячого ляща у вухо.

Страви були прості, але поживні: баранина з грибами, чорний хліб, горохова каша, печені яблука з жовтим сиром. Коли тарелі прибрали і челядь пішла геть, Зеленоборід стишив голос і спитав, чи її вельможність не мала якихось звісток про князя-блискавку.

— Звісток? — посміхнулася вона. — Та він сам тут був, ще й два тижні не минуло. А з ним — тузінь людей. Переганяли овець — я ледве очам своїм повірила. Торос подарував мені трьох на подяку за гостинність. Одну ви оце саме з’їли.

— Невже Торос перекинувся з жерця на вівчара? — зареготав уголос Анжей.

— Кажу вам, видовище було неабияке. Торос заявив, що він, як особа духовного стану, вміє дати ради всякій пастві.

— Еге ж! Уміє обстригти гарненько до голої шкури, — гигикнув Лим Лимонний Сіряк.

— Хтось міг би скласти про це гарненьку пісеньку! — Том смикнув струну цимбал.

Пані Рідколіс кинула на нього нищівний погляд.

— Еге ж! Хтось такий, хто не римує «Дондаріон» з «їх надуре йон». Не грає «Вкладу я у травичку лагідну наймичку» кожній скотарці довкола і не лишає двох із них аж з отаким черевом!

— То була «Свіжою водичкою умиєш своє личко», — заперечив Том. — Усі скотарки її страшенно полюбляють. Та й одна шляхетна пані теж. Що поробиш — я граю, щоб слухачі тішилися.

Хазяйка замку люто роздула ніздрі.

— Усюди в річковому краї ти так потішив юних дів, що вони узвару з рути не можуть напитися! Здається, вже не шмаркач — міг би навчитися хоч проливати сім’я на живіт! Бо скоро люди зватимуть тебе Томом Сім-Синів!

— Так сталося, — відказав Том, — що за сімох я перевалив уже багато років тому. Всі до одного — хвацькі хлопці, а голоси солодкі, наче солов’їні.

Докори шляхетної пані його, вочевидь, анітрохи не присоромили.

— Мосьпані! А чи його вельможність сказав, куди прямує? — спитав Гарвін.

— Князь Берік про свої задуми ніколи нікому не каже. Але коло Камінного Септу та Тригрошового Лісу лютує голод. Я б шукала його там. — Пані ковтнула трохи вина. — А ще вам слід знати, що забігали до мене і менш приємні гості. Допіру перед брамою гарчала зграя вовків, які чомусь гадали, що я маю в себе ховати Хайме Ланістера.

Попередня
-= 140 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Макс 28.11.2018

Просто дякую вам за цей переклад. Чарівний стиль, і наче вже давно знайомі події, але в
такій версії надзвичайно приємно прочитати ще раз.


Додати коментар