Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Старий не хотів їхати до Астапору і не схвалив задум про купівлю невільницького війська. Але королева мусить слухати усі сторони, перш ніж прийти до рішення. Саме тому, а не задля охорони, Дані узяла його з собою на Майдан Пошани — з охороною кревноїзники упоралися б і без нього. Пана Джорага Мормонта вона лишила на «Балеріоні» стерегти її халазар та драконів. Хоч і без охоти, та Дані погодилася зачинити їх у череві корабля, щоб не пускати літати над містом — задля їхньої ж безпеки. У світі не бракувало людей, ладних убити її дітей лише заради того, щоб зватися «драконоборцями».

— Що там белькоче смердючий старий? — завимагав невільникар від своєї товмачки.

Коли ж вона відповіла, він вишкірився і мовив:

— Розкажи варварам, що це називається «покорою». Бувають вояки дужіші, швидші або вищі, ніж Неблазні. Кількоро знайдеться навіть майстерніших з мечем, списом та щитом. Але ніде від моря до моря вони не знайдуть кращої покори очільникам.

— Покора добра для овець, — мовив Арстан, почувши переклад. Він трохи розумів валірійською, хоча гірше за Дані. Але подібно до неї, робив вигляд, що не тямить ані слова.

Кразнис мо’Наклоз вишкірив великі білі зуби, коли йому переклали відповідь.

— Одне моє слово, і ці вівці вивалять його старі смердючі кишки на цеглу майдану, — мовив він. — Але ти йому цього не кажи. Скажи, що ці істоти — радше собаки, ніж вівці. А чи їдять вони там у своєму Семицарстві собак та коней?

— Вони надають перевагу м’ясу свиней та корів, ваша превисокосте.

— Коров’ятині? Пхе! То їдло для немитих дикунів.

Не зважаючи на нього, Дані повільно пройшлася вздовж рядів вояків-невільників. Дівчата поспішали слідом з шовковим навісом, тримаючи над її головою тінь. Але тисячі чоловіків попереду бракувало і такого захисту від сонця. Більше як половина з них мала мідну шкіру та мигдалеві очі дотракійців і лазарян, хоча були тут і люди з Вільних Міст, і бліді карфійці, й чорновиді літноостров’яни, і ще якісь, чиєї батьківщини вона не могла вгадати. Дехто мав таке саме бурштинове забарвлення шкіри, що й сам Кразнис мо’Наклоз, таке саме цупке рудувато-чорне волосся старовинного народу гіскарців, що величали себе «синами гарпії». «Вони продають навіть своїх.» Та її це не мало дивувати — адже і дотракійці чинили так само, варто було одному халазарові перестріти інший у трав’яному морі.

Деякі вояки були високі, деякі — низькі. Віком вони різнилися, як на її погляд, від чотирнадцяти до сорока років. Щоки чоловіки мали гладенькі, а очі одні й ті самі — байдуже, чорні, карі, блакитні, сірі чи бурштинові. «Усі як один, на одне лице» — подумала Дані, аж тут згадала, що вони й не чоловіки зовсім. Адже Неблазні усі до останнього були євнухи.

— Навіщо ви їх обрізаєте? — спитала вона Кразниса через дівчину-драгоманку. — Цілі чоловікі дужіші, ніж євнухи. Мені завжди так казали.

— Євнух, якого обрізали молодим, ніколи не матиме тваринної сили одного з ваших вестероських лицарів, то правда, — мовив Кразнис мо’Наклоз, коли йому переклали питання. — Проте бик теж сильний, а скільки їх гине щодня у бійцівських ямах? Якихось три дні тому дівчинка дев’яти років убила одного такого у ямі Джофієля. Але Неблазні мають щось краще за силу, так їй і скажи. Вони мають послух. Ми воюємо так, як воювало Старе Царство, точнісінько так само. Ці вояки — відроджені легіони Старого Царства, що крокують як один, не знають непокори наказові, не знають зради та підступу. І не знають ані краплини страху.

Дані терпляче вислухала переклад.

— Навіть найхоробріші чоловіки бояться смерті та каліцтва, — мовив Арстан, коли дівчинка скінчила.

Кразнис знову усміхнувся.

— Скажи старому, що він смердить сцяками і не встоїть на ногах, якщо не підіпреться ціпком.

— Справді, ваша превисокосте?

Він штурхнув її у бік руків’ям нагайки.

— Певно, що ні, дурепо! Ти коза чи дівка, що мусиш питати такі дурниці? Скажи їй, що Неблазні — не чоловіки, що смерть для них — ніщо, а каліцтво і того менше.

Людопродавець зупинився перед кремезним чолов’ягою, на вигляд лазарянином, і зненацька вдарив того нагайкою, лишивши на одній мідній щоці криваву смугу. Євнух блимнув очима і продовжував стояти, спливаючи кров’ю.

— Хочеш іще? — спитав Кразнис.

— Якщо буде ласка вашої превисокості.

Ставало дедалі важче вдавати, ніби не розумієш ані слова. Дані поклала долоню на Кразнисове передпліччя, перш ніж він здійняв нагайку вдруге.

— Скажіть Доброму Хазяїнові, що я побачила, яких сильних він має Неблазних, і як хоробро вони терплять біль.

Кразнис гигикнув, коли почув її слова валірійською.

Попередня
-= 144 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!