Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Облиште її! Стернуйте!

Вони бачили, як за деревами рухається вітрило. Річкова галера з’явилася на виду на початку протоки, трохи більше як за десять сажнів позаду. Ніс її рвучко крутнувся, лучники випустили з півдесятка стріл, але усі промазали. Рух обох суден утруднював стрільбу, та Хайме розумів, що скоро вони пристосуються. Брієнна тим часом лізла десь на середині стрімчака, хапаючись руками та підтягуючи себе догори. «Ригер напевне її побачить і накаже зняти стрілою.» Аби якось їх відволікти, Хайме вирішив перевірити, чи не засліпить очі старому лицареві його шляхетський гонор.

— Гей, пане Робіне! — заволав він. — Послухайте мене одну хвилину!

Пан Робін підняв руку, лучники опустили луки.

— Кажи, що маєш, Крулерізе. Але швидше.

Скедія саме пробиралася крізь розсип ламаних наметнів, коли Хайме вигукнув:

— Я знаю кращий спосіб владнати справу — лицарський двобій! Я проти вас.

— Я не цього ранку вродився, Ланістере.

— Певно, що ні. Але померти можете вже цього полудня. — Хайме підняв руки, щоб усі бачили його кайдани. — Я битимуся у залізах. Чого вам боятися?

— Авжеж не вас, пане. Якби я міг обирати, то нічого кращого не бажав би. Але маю наказ доправити вас назад живим, якщо буде змога. Лучники! — Він махнув до них рукою. — Накладай. Тягни. Пус…

Між ними лишалося менше ніж десять сажнів; промазати лучники аж ніяк не могли. Але саме тоді, коли вони напинали луки, згори сипонув дощ дрібного каміння, яке заторохтіло чардаком, брязнуло на шоломах і заплескало у воді обабіч носу галери. Найметкіші встигли ще підняти очі й подивитися, що там таке, аж тут від верхівки стрімчаку відділився шмат каменю завбільшки з корову. Пан Робін відчайдушно заволав, а камінь закрутився у повітрі, вдарився об схил скелі, тріснув навпіл і обома шматками впав на галеру. Більший зламав щоглу, розірвав вітрило, викинув у воду двох стрільців і розтрощив ногу весляреві, який саме тієї миті щосили тяг весло. Судячи з того, як швидко галера почала набирати воду, менший камінь пробив їй короб наскрізь. Болісний вереск весляра луною відбився від скелі. Лучники навіжено борсалися у потоці. Судячи з їхнього безладного ляпання руками та ногами, жоден не вмів плавати. Хайме зареготав.

Поки вони подолали протоку, галера вже тонула серед глибоких вирів, корчів та водокрутів, а Хайме Ланістер вирішив, що боги таки мають до нього ласку. Пан Робін і його трикляті лучники мали попереду довгий мокрий шлях до Водоплину, а він до того ж позбавився незугарного дівчиська. «І хотів би — а краще б не зробив. Ще якось виплутатися з цих кайданів…»

Пан Клеос раптом здійняв галас. Хайме підняв очі й побачив Брієнну, яка пробиралася верхівкою скелі далеко попереду них, вочевидь перетнувши пішки вузьку косу землі, поки вони долали вигин річки. Вона кинулася зі скелі спритно і майже вишукано, склавши себе навпіл перед тим, як увійти у воду. Хайме навіть засоромився свого побажання, щоб вона розбила собі головешку на камені. Пан Клеос хутко спрямував до неї скедію; на щастя, Хайме і доти ще тримав у руках весло. «Добряче загилити, щойно підпливе, і ось я вільний від неї назавжди.»

Натомість він несподівано сам для себе простягнув весло над водою. Брієнна вхопилася, і Хайме втягнув її до човна. З волосся в неї текла вода, з мокрого одягу на дні скедії надзюрило цілу калюжу. «Мокрою вона ще бридкіша. Хто б повірив, що таке буває?»

— Клята пришелепкувата дівка, — мовив він до неї. — Якби ми втекли від тебе водою, дідька лихого ти б нас наздогнала. А тепер ще й, мабуть, чекаєш дяки?

— Твоєї дяки, Крулерізе, мені не треба. Я дала обітницю доправити тебе безпечно до Король-Берега.

— І маєш намір її дотримати? — Хайме подарував їй найяскравішу свою усмішку. — Оце вже диво так диво.

Кетлін I

Пан Десмонд Грел служив домові Таллі впродовж цілого життя. Коли Кетлін народилася, він був зброєносцем, коли вчилася ходити, їздити верхи і плавати — лицарем, а до дня її весілля став замковим майстром-мечником. Він бачив, як маленька Китичка князя Гостера стала молодою жінкою, пані та господинею при вельможному князеві, матір’ю короля.

«А тепер бачить, як я стала зрадницею.»

Коли її брат Едмур вирушав на бій, то поставив пана Десмонда каштеляном Водоплину. Тому саме на нього ліг обов’язок дати ради її злочинові. Щоб полегшити важкий тягар, він привів із собою батькового управителя Утерида Возняка. Двоє прибулих стояли і дивилися на неї. Пан Десмонд був опасистий, червоний обличчям, надзвичайно збентежений. Утерид стояв поважний, похмурий, кощавий та зігнутий роками. Кожен чекав, щоб говорити почав інший.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!