Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

«Смерті мені, схоже, не бажають» — усвідомив зрештою Давос. — «Мене тримають живим задля якоїсь мети.» Думати про те, яка то може бути мета, йому не подобалося. У підземеллі Дракон-Каменя певний час просидів князь Сонцезір, а з ним і сини пана Губарда Кручака. Усі вони скінчили свої дні на вогнищі. «Треба було віддатися морю» — думав Давос, витріщаючись на смолоскип за ґратами. — «Або дозволити вітрилам проминути скелю. Краще годувати собою крабів, ніж полум’я.»

Одного вечора, закінчуючи трапезу, Давос відчув на собі якесь дивне сяйво. Він глянув угору крізь ґрати і побачив її: у мерехтливих червоних шовках, з великим рубіном на горлі, з блискучими червоними очима, що сяяли яскравіше, ніж смолоскип, у чиєму полум’ї вона купалася.

— Мелісандро, — привітався він із чемним спокоєм, якого насправді не відчував.

— Цибульний Лицарю, — мовила вона так само спокійно, мовби вони зустрілися на сходах замку десь у дворі й перекинулися звичними день у день вітаннями. — Ви здорові, сподіваюся?

— Здоровіший, ніж був.

— Може, вам чогось тут бракує?

— Мого короля. Мого сина. Мені бракує їх. — Він відсунув миску і підвівся. — Ви прийшли мене спалити?

Її чудернацькі червоні очі уважно вивчали його крізь ґрати.

— Недобре тут місце, хіба ні? Темне і гидке. Не світить тут ані денне сонце, ані ясний місяць. — Вона здійняла руку і вказала на смолоскип у настінному держаку. — Лише оце стоїть між вами та пітьмою, Цибульний Лицарю. Оцей крихітний вогник — дарунок Ра-Гльора. Може, мені його загасити?

— Ні! — Він сіпнувся до ґратів. — Благаю!

Цього Давос не витримав би — лишитися на самоті у цілковитій темряві, маючи за товариство лише щурів.

Вуста жінки злегка вигнулися вгору в подобу посмішки.

— То здається, ви зрештою все-таки полюбили вогонь.

— Я не можу зовсім без світла. Хоча б смолоскипа!

Його руки самі собою стискалися і розтискалися.

«Ні, я її не благатиму. Не діждеться.»

— А я, пане Давосе, якраз і подібна до цього смолоскипа. Ми з ним обидва — знаряддя Ра-Гльора. Ми створені задля однієї мети — стримувати наступ пітьми. Чи вірите ви мені?

— Ні! — Може, варто було збрехати і сказати їй те, що вона хотіла почути. Але Давос надто вже призвичаївся казати саму лише правду. — Ви самі — матір пітьми. Я бачив під Штормоламом, як ви народили темне створіння просто в мене на очах.

— Невже хоробрий пан Цибулина так боїться безтілесної тіні? Тоді я мушу вас підбадьорити. Тіні з’являються лише тоді, коли їм дарує життя світло. А вогонь життя короля горить так мляво, що я вже не смію забирати від нього навіть трошки, аби народити ще одного сина. Це може його вбити.

Мелісандра підсунулася ближче.

— Але з іншим чоловіком… чиє полум’я досі палає сильно та гаряче… якщо ви справді хочете послужити справі свого короля, приходьте якось уночі до моєї опочивальні. Я подарую вам таку насолоду, якої ви одвіку не знали, а з вогню вашого життя народжу…

— …жахіття! — Давос відсахнувся геть від неї. — Знати вас не хочу, ясна пані! Так само, як і вашого бога! Борони мене, свята Седмице!

Мелісандра зітхнула.

— Гунцера Сонцезора вона не оборонила. Він молився тричі на день, носив на своєму щиті сім семикутних зірок, та коли Ра-Гльор простягнув руку, його молитви перетворилися на вереск, і він спалахнув вогнем. Навіщо ж ви чіпляєтеся за ваших облудних богів?

— Бо вклонявся їм упродовж цілого життя.

— «Цілого життя», Давосе Лукоморе? Це все одно, що сказати: «вклонявся їм учора». — Вона сумно захитала головою. — Ви ж ніколи не боялися казати правду королю, то навіщо брешете собі? Розплющте очі, пане лицарю.

— Що я маю ними побачити?

— Як насправді влаштовано світ. Правда навколо вас, її легко розгледіти. Ніч темна і повна жахіть, день — яскравий, прекрасний та повний надії. Одне чорне, інше біле. Є лід і є вогонь. Ненависть і любов. Гірке та солодке. Чоловіче й жіноче. Біль та насолода. Зима і літо. Зло і добро. — Мелісандра зробила до нього крок. — Смерть і життя. Усюди панують протилежності. Усюди вирує війна.

— Війна? — перепитав Давос.

— Так, війна, — ствердила вона. — Існує лише двійця, Цибульний Лицарю. Не седмиця і не одиниця, не сотня і не тисяча. Лише двійця! Чи не гадаєте ви, що я перетнула півсвіту, аби посадити ще одного вельможного марнославця на ще один безглуздий престол? Ця війна кипить від початку часів, і перш ніж вона скінчиться, усі люди мають обрати, на чий бік стати. Один бік — це Ра-Гльор, Господь Світла, Полум’яне Серце, Бог Вогню та Тіні. Проти нього стоїть Великий Інший, чиє ім’я не можна називати. Князь Пітьми, Крижана Душа, Бог Ночі й Жахіть. Наш вибір — це не вибір між Баратеонами чи Ланістерами, Грейджоями чи Старками. Ні, ми мусимо обирати між смертю чи життям. Пітьмою або світлом.

Попередня
-= 159 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!