Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Магнар зайвими словами не розкидався, а відразу взявся до справи:

— Ярл попередив, що вздовж Стіни чатами ходять ґави. Розкажи мені про ті чати.

«Розкажи мені» — подумав Джон, — «МЕНІ, а не нам, хоча Ярл — ось він тутечки стоїть». Він би радо дав одкоша грубому допитові, але знав, що Стир ладен скарати його на смерть за найменшу непокору, а заразом ще й Ігритту — просто за те, що вона була з ним.

— У кожній чаті четверо людей: двоє розвідників, двоє будівничих, — відповів Джон. — Будівничі мають помічати тріщини, таловини та інші негаразди у Стіні. А розвідники видивляються ознаки ворогів. Їдуть вони на мулах.

— На мулах? — перепитав, насупившись, безвухий ватажок. — Мули повільні.

— Повільні, але краще ходять кригою. Чати нерідко їдуть верхом Стіни. А крім замку Чорного, бойові ходи нагорі ніде не висипали жорствою вже багато років. Мулів розводять у Східній Варті та особливо навчають для цієї служби.

— Нерідко їдуть верхом? Тобто не завжди?

— Ні, не завжди. Одна чата з трьох навмисне їде унизу і шукає тріщин у основі або спроб проколупатися наскрізь.

Магнар кивнув.

— Навіть у далекій Теннії ми чули казку про Арсена Кригоруба та його хід.

Джон її теж знав. Арсен Кригоруб доколупався вже до середини товщі Стіни, коли його хід знайшли розвідники з Ніч-Крому. Вони не стали турбувати наскочника за роботою, а замурували його хід ззаду каменем, льодом та снігом. Скорботний Ед казав, що як притиснути вухо до Стіни, то можна ще й досі почути, як Арсен довбе лід сокирою.

— Коли ці чати вирушають у дорогу? Як часто?

Джон здвигнув плечима.

— Різно. Чував я, що князь-воєвода Коргил висилав їх щотридні з замку Чорного до Східної-Варти-біля-Моря і щодвадні з замку Чорного до Тіньової Вежі. Але за його доби Варта мала більше людей. Князь-воєвода Мормонт полюбляє змінювати кількість чат і дні їх виходу на Стіну, щоб ворогові було важче взнати їхні пересування. А іноді Старий Ведмідь навіть надсилає більший загін до одного з занедбаних замків на два тижні чи поворот місяця.

Джон знав, що цей задум належав його дядькові — аби за всяку ціну примусити ворога почуватися непевно.

— А чи у Кам’яних Дверях зараз хтось мешкає? — спитав Ярл. — Чи у Сірому Сторожі?

«Отже, ми саме між ними, чи не так?» Джон старанно зберігав байдужість на обличчі.

— Коли я пішов зі Стіни, люди стояли у Східній Варті, замку Чорному і Тіньовій Вежі. Що відтоді надумали Бовен Марш і пан Денис — про те я не відаю.

— Скільки ґав лишилося у замках? — спитав Стир.

— П’ять сотень у замку Чорному. Дві сотні у Тіньовій Вежі. Сотні зо три — у Східній Варті.

Джон додав до цього числа три сотні з Кулака. «Аби ж я міг так само легко збільшити його насправді…» Проте Ярла він не надурив.

— Бреше, — мовив той до Стира. — Мабуть, прибріхує загиблих на Кулаку.

— Ґаво, — застеріг магнар, — ти не плутай мене з Мансом. Якщо збрешеш, я тобі язика вийму.

— Я не ґава і не дозволю кликати себе брехуном! — Джон розім’яв пальці мечевої руки.

Магнар теннів вивчав Джона холодними сірими очима.

— Скоро ми їх самі порахуємо, — після недовгої мовчанки мовив він. — Іди собі. Матиму питання — покличу.

Джон сухо кивнув і пішов. «Якби усі дичаки були такі, як Стир, зрада була б легшою.» Втім, тенни відрізнялися від решти вільного народу. Магнар оголосив себе останнім з першолюдей і правив залізною рукою. Володіння, що звалося Теннією, являло з себе високогірну долину, заховану між найпівнічніших верховин Мерзляків. Навколо неї жили печерні люди, рогоноги, велетні, людожери з крижаних річок. Ігритта казала, що тенни б’ються люто і безстрашно, а свого магнара вважають за бога. Джон у її словах не сумнівався. На відміну від Ярла, Харми чи Торохкала, Стир вимагав повної покори від своїх людей — і мав її. Джон був певний, що Манс обрав теннів для походу через Стіну саме через їхній суворий послух своєму ватажкові.

Він пройшов повз теннів, що сиділи навколо вогнищ на своїх круглих спижевих шоломах. «Куди це поділася Ігритта?» Джон знайшов спорядження дівчини поруч зі своїм, але саму її ніде не бачив.

— Вона узяла смолоскипа і зникла отуди, — вказав Григ Козоріг кудись углиб печери.

Джон пішов туди, куди вказував палець, і опинився у сірій пітьмі поміж плутанини кам’яних стовпів та величезних бурульок. «Та ні, що їй тут робити» — подумав був він, аж раптом почув попереду її сміх. Джон пішов на звук, але кроків за десять опинився перед глухою стіною з білого та рожевого димовика. Збентежившись, він рушив був назад, звідки прийшов, але тут побачив темну діру під дашком з мокрого каменю. Він став на коліна, послухав, почув слабкий шум потоку води.

Попередня
-= 165 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!