Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Даянерис III

— Усіх? — перепитала, вагаючись, дівчинка-невільниця. — Ваша милосте, чи вірно чули вас негідні вуха сеї-одної?

Холодне зелене світло струменіло крізь дзвінкові шибки кольорового скла у похилих трикутних стінах. Розчахнуті двері на терасу пропускали крізь себе легкий вітерець, що ніс пахощі плодів та квітів з садка, який виднівся за ними.

— Твої вуха чули вірно, — мовила Дані. — Я хочу купити усіх. Перекажи Добрим Хазяям, коли твоя ласка.

Того дня вона обрала для себе карфійську сукню. Темно-фіалковий шовк підкреслював барву її очей. Крій одягу лишав ліву грудь оголеною. Поки Добрі Хазяї Астапору тихими голосами радилися між собою, Дані сьорбала терпке хурмове вино з високого срібного келиха-стеблини. Що вони казали, вона достеменно не чула, проте жадобу їхню відчувала аж звідти, де сиділа сама.

Кожен з восьми гендлярів живим товаром мав при собі двох чи трьох особистих невільників… хоча найстарший з них, такий собі Граздан, привів аж шістьох. Аби не видатися жебрачкою, Дані з’явилася при власному почті, який складали: Іррі та Джихікі у шовкових шальварах і розмальованих лейбиках, старий Білоборід і могутній Бельвас, усі її кревноїзники. Позаду стояв пан Джораг і пітнів у зеленому вапенроку з вигаптуваним на ньому чорним ведмедем Мормонтів. Запах його поту давав гідну земну відповідь солодким парфумам, у яких аж потопали астапорці.

— Усіх! — прогарчав Кразнис мо’Наклоз, що того дня пахкотів бросквинами. Дівчинка-невільниця повторила слово посполитою мовою Вестеросу. — Повних тисяч є вісім. Це вона про них каже «усіх»? До них є шість сотень, які згодом увійдуть до дев’ятої повної тисячі. Їх вона теж хоче?

— Хочу, — відповіла Дані, коли їй переклали питання. — Вісім тисяч, шість сотень… і усіх, кого ще навчають. Тих, які ще не вислужили собі шпичаки.

Кразнис обернувся до купців, і вони знову порадилися. Драгоманка називала їхні імена Дані, та утримати їх у голові — то була нелегка штука. Чотирьох, здається, звали Гразданами — мабуть, на честь Граздана Великого, засновника Старого Гіса на світанку часів. Усі були схожі, наче родичі: дебелі, вгодовані, м’ясисті, з бурштиновою шкірою, широкими носами і темними очима. Їхнє цупке, шорстке волосся було чорне або темно-руде; стрічалася і дивна суміш рудого та чорного, що нею славилися гіскарці. Усі були загорнуті у токари — одяг, дозволений лише вільним уродженцям Астапору.

Становище людини у громаді показувала облямівка її токару — про це Дані розповів капітан Гролео. У товаристві, що зібралося у прохолодній зеленій палаті нагорі піраміди, двоє невільникарів мали на токарах срібні краї, п’ятеро — золоті, а один, найстаріший з Гразданів, носив облямівку з чималих білих перлів, які тихенько клацали один об одний, щойно він ворушив рукою або совався у кріслі.

— Не можна продавати недовчених хлопчаків, — казав один зі срібних Гразданів до решти.

— Можна! Аби дали добру ціну золотом, — відповів товстіший за нього чолов’яга з золотим краєм на токарі.

— Їх і Неблазними ще не назвеш! Вони ж не вбили своїх малих. Якщо їх спіткає поразка у полі, нас буде зганьблено. А до того ж навіть якщо ми назавтра обріжемо п’ять тисяч зелених хлопчаків, то продамо їх лише за десять років! Що ми скажемо наступному покупцеві, який прийде по Неблазних?

— Скажемо, хай чекає, — відповів товстий. — Краще золото у гаманці зараз, ніж обіцянки-цяцянки на майбутнє.

Дані не заважала суперечці, лише сьорбала терпке хурмове вино і намагалася тримати на обличчі вираз байдужого нерозуміння. «Я матиму їх усіх, хай яка буде ціна» — казала вона собі. Невільниками у місті торгувало з сотню купців, але найзначніші були якраз ці восьмеро перед нею. У гендлі постільними рабами й рабинями, рільниками, писарями, ремісниками та вчителями ті купці уперто змагалися між собою, але заради створення і продажу Неблазних усі об’єдналися в одне товариство. «З цегли та крові постав Астапор, і люд його — з цегли та крові.»

Остаточне рішення оголосив Кразнис.

— Перекажи їй, що вона матиме вісім тисяч, якщо покаже досить золота. І ті шість сотень теж, якщо бажає. Скажи, хай повертається за рік, тоді зможе купити в нас іще дві тисячі.

— За рік я буду вже на Вестеросі, — відповіла Дані, почувши переклад. — А потребу маю зараз. Неблазні добре навчені, та однак багато їх загине у битві. Хлопчики будуть потрібні навзамін тих, хто зронить мечі — щоб підняти їх і стати до бою.

Вона відставила келиха з вином і схилилася до дівчинки.

— Скажи Добрим Хазяям, що я хочу навіть тих, котрі ще досі мають цуценят. Скажи, що заплачу за хлопчика, обрізаного учора, стільки ж, як за Неблазного у шоломі зі шпичкою.

Попередня
-= 168 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!