Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Обличчя Тиріона викривила зловісна посмішка.

— Ви можете вирізати мені язика за зухвалість, але ж тоді мені не лишиться жодного способу потішити дружину, яку ви так ласкаво мені подарували.

Пан Озмунд Кіптюг вибухнув реготом, хтось іще гигикнув. Але Джоф не сміявся, а з ним і князь Тайвин.

— Ваша милосте, — мовив останній, — мій син п’яний, ви самі бачите.

— Справді п’яний, — зізнався Біс, — та не такий п’яний, щоб не упоратися з власною дружиною.

Він зіскочив з помосту і міцно ухопив Сансу за руку.

— Ходімо, жінко… час уже вибити тараном твою браму. Хочу погратися у запрошення до замку.

Геть зашаріла, Санса пішла за ним з малої трапезної. «А що я маю робити?» Тиріон на кожному кроці незграбно розгойдувався та перевалювався, особливо з поспіху, що гнав його якнайдалі від весільного бенкету. Боги мали ласку, і за ними не пішов ані Джофрі, ані хтось інший з весільних гостей.

На подружню ніч їм надали простору опочивальню високо у Башті Правиці. Тиріон захряснув двері й мовив:

— Онде на столику, Сансо, є глек золотого вертоградського. Смакота. Чи не будеш ласкава налити мені чарку?

— Хіба це зараз розумно, пане мій?

— Нічого розумнішого не буває у світі. Адже я, бач, насправді не досить п’яний. Але маю намір виправитися.

Санса наповнила два келихи. «Треба й собі перехилити — раптом допоможе.» Вона сіла на краєчок великого ліжка під навісом і випила половину келиха трьома довгими ковтками. Напевне, то було дуже добре вино, але з переляку вона не відчула смаку. Зате принаймні запаморочилося у голові.

— Хочете, щоб я роздягнулася, мосьпане?

— Тиріоне. — Він нахилив голову набік. — Моє ім’я — Тиріон, Сансо.

— Тиріоне. Ласкавий пане. То ви бажаєте, щоб я зняла сукню, або самі мене роздягнете?

Вона ковтнула ще вина. Біс відвернувся геть.

— Першого разу, коли я одружувався, на весіллі були тільки ми, п’яний септон і кілька свиней замість свідків угоди. Одного зі свідків ми з’їли на учті. Тайша годувала мене шматками просто з вогню, а я злизував сало в неї з пальців, і ми реготали, коли разом упали до ліжка.

— То ви вже були одружені? Я… я забула.

— Ти не забула. Ти про те нічого не знала.

— Хто вона була, пане? — Санса мимоволі спалахнула цікавістю.

— Пані Тайша. — Його вуста скривилися. — З дому Жменя-Срібла. Знак — золота монета і сотня срібняків на скривавленому простирадлі. Шлюб наш був дуже короткий… та й хіба може бути інакший в такого коротуна?

Санса втупилася у власні долоні й нічого не відповіла.

— Скільки тобі років, Сансо? — запитав Тиріон за якусь мить.

— Буде тринадцять, — відповіла вона, — якраз на поворот місяця.

— О боги ласкаві. — Карлик ковтнув іще вина. — Та нехай, балачки тебе старшою не зроблять. То що, пані дружино, візьмемося до справи?

— Якщо буде на те ласка мого пана чоловіка.

Відповідь, здається, його розсердила.

— Ти ховаєшся за своєю чемністю, наче за муром замку!

— Чемність — обладунок шляхетної панни, — мовила Санса. Так завжди казала її септа.

— Я твій чоловік, господар і захисник. Можеш зняти свій обладунок.

— І сукню теж?

— І її теж. — Він махнув у Сансин бік чарою з-під вина. — Пан батечко наказали мені здійснити цей шлюб на подружньому ложі.

Тремтливими руками вона узялася розстібати одяг. Замість пальців раптом виросли десять негнучких, наче від дерева відламаних цурпалків. І все ж Санса якось упоралася зі шворками та ґудзиками; кирея, сукня, усі причиндали під нею, нижня шовкова сорочка… усе ковзнуло на підлогу, і зрештою вона виступила з останнього спіднього. Руки та ноги їй вкривали сироти, очі дивилися у підлогу, з сорому не в силі піднятися до чоловіка… та все ж коли вона скінчила роздягання, то здійняла погляд і побачила, що він дивиться просто на неї. Їй здалося, що у його зеленому оці палає хіть, а у чорному — лють. І що саме лякало її більше — того вона не знала сама.

— Та ти ж іще дитина, — мовив Тиріон.

Санса затулила груди руками.

— Я вже квітнула як жінка.

— Дитина, — повторив він, — але я тебе хочу. Тебе це лякає, Сансо?

— Так.

— Мене теж. Я знаю, який я бридкий…

— Ні, пане…

Тиріон штовхнувся і звівся на ноги.

— Та не бреши, Сансо. Я покручений від народження, малий на зріст, порізаний у битві, але… — Вона побачила, як він ковтнув. — …у ліжку, коли гасять свічки, я не гірший за інших чоловіків. У темряві я стаю Лицарем Квітів.

Він сьорбнув ще вина.

— Я щедрий на дарунки. Вірний тим, хто вірний мені. Довів на полі бою, що не боягуз. А ще я розумніший за більшість людей. Має ж розум рахуватися бодай за щось. Я навіть умію бути добрим — нам, Ланістерам, добрість загалом не властива, та я примудрився її десь надибати. Я… зможу бути добрим до тебе.

Попередня
-= 179 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!