Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Пані моя, мені наказано до вас не розмовляти. Благаю вас ласкаво вибачити мені.

Зібравши свої трунки, Виман поспіхом відкланявся, і Кетлін знову лишилася з батьком. Макове молоко зробило свою справу, князь Гостер поринув у тяжкий хворобливий сон. З кутика відкритого рота витікав тоненький струмочок слини, від нього мокріла подушка. Кетлін узяла лляну хустку і легенько прибрала слину. Від доторку князь Гостер застогнав.

— Пробач мені, — мовив він так тихо, що Кетлін ледве розчула слова. — Рута… кров… ця кров… боги, будьте ласкаві…

Слова батька збентежили її так, що й не сказати. Але втямити у них бодай щось вона не зуміла. «До чого тут кров?» — губилася Кетлін. — «Чому кров така важлива? Хто була та жінка, пане батьку, і за віщо ви мусите благати її вибачення?»

Тієї ночі вона спала неспокійно, уривками. Її переслідували невиразні видіння її дітей, втрачених та мертвих. Піднялася вона ще вдосвіта, чуючи у вухах слова батька. «Любих, чесно уроджених малюків… навіщо він таке казав? Хіба що… чи не міг батько нарядити байстрюка від тієї Рути?» Ні, Кетлін не могла у таке повірити. Про Едмура — залюбки; її б не здивувало, якби на світі знайшлося з десяток Едмурових тілесних нащадків. Але князь Гостер, її батько… ні, цього ніяк не могло статися.

«Але ж рута — то ще й квітка. Чи не міг він називати цим прізвиськом Лізу — як от мене кликав Китичкою?» Князь Гостер зараз часто плутав її з сестрою. «Матимеш інших» — сказав він. — «Любих, чесно уроджених малюків.» Ліза викидала ненароджених дітей п’ять разів — двічі у Соколиному Гнізді, двічі у Король-Березі… але ж не у Водоплині, де її міг утішити князь Гостер. «Ні, такого не було, якщо тільки… якщо тоді, першого разу, вона не була важка дитям…»

Вони з сестрою вийшли заміж одного і того самого дня. Щойно спізнані ними чоловіки одразу вирушили у дорогу — воювати за Роберта, поки молодими дружинами опікувався батько обох дівчат. Трохи пізніше місячна кров не прийшла до обох жінок у їхній звичний час, і Ліза не могла спинитися — все торохтіла про синів, яких вони вже напевне носили у собі.

— Твій син буде спадкоємцем Зимосічі, а мій — Соколиного Гнізда. І обоє будуть кращими друзями у світі, от як твій Нед із князем Робертом. Вони будуть братами у перших, але ближчі за рідних братів — я це знаю, я серцем чую!

«Яка ж вона тоді була жвава та щаслива.»

Але скоро до Лізи повернулася місячна кров, а з нею зникла всяка радість і втіха. Тоді Кетлін гадала, що в Лізи просто сталася недовга затримка. Та якщо вона справді була тяжка дитиною…

Кетлін пригадала, як уперше дала сестрі потримати Робба — малого, червонопикого, верескливого, але вже сильного і повного життя. Щойно Кетлін поклала хлопчика на руки сестри, як обличчя Лізи розпливлося потоками сліз. Вона хутко пхнула дитину назад до рук Кетлін і втекла світ за очі.

«Якщо вона вже втрачала дитину, то батькові слова стають зрозумілі. А з ними і ще багато чого іншого…» Шлюб Лізи з князем Арином був облаштований поспіхом. Джон навіть тоді вже був вельми немолодий — старший за їхнього батька. «Старий удівець без жодного спадкоємця.» Перші дві його дружини не лишили йому дітей, сина його рідного брата вбили разом із Брандоном Старком у Король-Березі, а відважний брат у перших загинув лицарською смертю в Битві Дзвонів. Щоб дім Арин не дійшов кінця, князь Джон мусив узяти молоду дружину… «молоду й напевне плідну».

Кетлін підвелася, вдягла халата, зійшла сходами до темної світлиці й стала над батьком. Її наповнило відчуття безпорадного жаху.

— Пане батьку, я знаю, що ви зробили.

Тепер вона вже не була юною чистою нареченою з головою, повною солодких мрій. Невинна дівчина перетворилася на вдовицю, зрадницю, невтішну матір, яка без міри спізнала усі підлоти цього світу.

— Ви примусили його її узяти, — прошепотіла вона. — Шлюб із Лізою був тією ціною, яку Джон Арин мусив заплатити за мечі та списи дому Таллі.

Хто б тоді дивувався, яким нещасливим виявився цей шлюб. Арини завжди були погордливі, не терпіли найменших образ своєї честі. Князь Джон, звісно, одружився з Лізою, щоб міцно пов’язати дім Таллі з бунтівним шляхетством держави, а заразом щоб виродити собі сина та спадкоємця. Але не зміг покохати жінку, що прийшла до нього у ліжко заплямованою і проти власної волі. Певно ж, він був до неї добрий і обов’язку свого не забував. Проте Ліза прагнула не обов’язку, а тепла.

Наступного дня, щойно поснідавши, Кетлін попрохала перо та папір і узялася писати листа до сестри у Долину Арин. Вона повідала їй про Брана та Рікона, тяжко потерпаючи від боротьби з власними думками. Але головне писала про батька.

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!