Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Чиї ви люди? — запитала вона бранців.

На звук голосу товстун розплющив очі. У оточенні страшно спеченої шкіри вони нагадували варені яйця посеред тарелі крові.

— Води… пити…

— Чиї ви люди? — повторила Ар’я запитання.

— Облиш їх, хлопчику, — мовив до неї якийсь міщанин. — Тобі до них нема діла. Їдь собі далі.

— Що вони скоїли? — запитала Ар’я вже в нього.

— Вісьмох людей пустили під ніж у Гуркалі, — відповів той. — Шукали Крулеріза, та не знайшли, ось і вирішили трохи розважитися — ґвалтом жінок і різаниною.

Міщанин тицьнув великим пальцем на мерця з хробаками замість чоловічих місць.

— Ґвалтував отой. А тепер їдь собі.

— Ковток води! — покликав товстун. — Змилуйся, хлопче! Один ковток…

Старий так-сяк випростав одну руку і вхопився за ґрати. Від його руху клітка шалено захиталася.

— Води… — застогнав той, що з мухами на бороді.

Ар’я подивилася на їхнє брудне волосся, розкошлані бороди, зчервонілі очі, сухі, потріскані, скривавлені губи. «Вовки» — знову спало їй на думку. — «Такі ж, як я.» Невже це її зграя? Хіба можуть вони бути з Роббового війська? Їй аж закортіло когось із них ударити, зробити дуже боляче, а тоді заплакати. Здавалося, усі дивляться на неї — що живі, що мертві. Старий якось зумів пропхати крізь ґрати три пальці.

— Води! — заблагав він. — Води!

Нарешті Ар’я зважилася і рвучко зіскочила з коня. «Мене вони не чіпатимуть, бо самі ледь живі.» Вона вийняла свого кухлика зі згортка постелі й рушила до водограю.

— Що це ти робиш, хлопчисько? — гарикнув міщанин. — Ану не лізь до них! То не твого розуму справа!

Ар’я піднесла кухля до рота риби. Вода заплюскотіла крізь пальці, потекла униз рукавом, але Ар’я не ворухнулася, доки кухоль не наповнився по вінця. Коли вона обернулася, щоб іти до кліток, міщанин рушив був зупинити її.

— Ану не підходь, хлопчисько, бо...

— Вона дівчинка! — відповів Гарвін. — Не чіпай її.

— Еге ж, — додав і собі Лим. — Князь Берік такого не любить, щоб людей садовили по клітках конати зі спраги. Чому б не повісити їх, як ведеться поміж чесних людей?

— Бо вони самі у Гуркалі накоїли чимало такого, що не ведеться поміж чесних людей! — загарчав на нього міщанин.

Ґрати були затісні, щоб просунути кухля, тому Гарвін і Гендрі наготувалися підсадити Ар’ю вище. Вона поставила ногу в складені долоні Гарвіна, видерлася на плечі Гендрі та вхопилася за пруття нагорі клітки. Товстун підняв обличчя угору і притиснув щоку до заліза. Ар’я почала лити на нього воду, а він — жадібно ковтати її, підставляти лоба, щоки та руки, злизувати вологу з ґратів. Він ладен був і Ар’їні пальці облизати, якби вона їх не відсмикнула. Поки Ар’я давала воду двом іншим в’язням, навколо скупчився натовп.

— Ось дізнається Скажений Мисливець, тоді начувайся, — погрозливо мовив якийсь чолов’яга. — Йому це не сподобається. Ой, не сподобається!

— Оце йому сподобається ще менше.

Анжей напнув тятиву на лука, витяг стрілу з сагайдака, наклав, натягнув, пустив. Товстун здригнувся і безсило повиснув — стріла влучила йому між жирних підборідь, але клітка не дозволила впасти. Ще дві стріли скінчили життя двох інших північан. На базарному майдані чувся лише плескіт води у водограї та дзижчання мушви.

«Валар моргуліс» — подумала Ар’я.

На східному краї майдану стояла непоказна корчма з мазаними стінами і побитими вікнами. Половину даху нещодавно спалили, але вже залатали. Над дверима висіла дерев’яна вивіска, випиляна у подобі бросквини з чималим відкушеним шматком. Навскіс від корчми розташувалася стайня, де загін скочив з коней, а Зеленоборід заволав по стайнярів.

Соковита руда корчмарка побачила їх і заверещала з радощів, але одразу заходилася піддражнювати кожного по черзі:

— Зеленобороде! Чи то пак, Сивобороде, га? Матінко Вишня, коли це ти устиг змарніти на такого старця? Лиме, невже це ти? І сіряк твій гидкий досі на тобі! А я знаю, чого ти його ніколи не переш. Мабуть, боїшся, що як усі сцяки стечуть, то ми побачимо, що ти насправді — лицар Королегвардії! А це ж Том-Сімка, старий битливий цап, божечки мої! Приїхав сина побачити? Спізнився, добродію — той якраз поїхав із семиклятим Мисливцем. І не кажи мені, що то не твій син!

— Він не має мого голосу, — мляво заперечив Том.

— Зате ніс має твій. Дівчата кажуть, що й усе інше теж твоє. — Вона ретельно роздивилася Гендрі та вщипнула його за щоку. — Диви, який гарненький молодий бичок. Ось побачить наша Алиса ці дужі руки, тоді начувайся. Ой пробі, та він червоніє, наче красна діва! Нічого, хлопче — після нашої Алиси забудеш із дівками червоніти.

Попередня
-= 182 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!