Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Ар’я ще ніколи не бачила, щоб Гендрі брався такою буряковою барвою.

— Гей, Руто, облиш нашого Бичка, він хороший чесний хлопець! — гукнув Том Семиструнний. — А з твого товару нам на цю ніч треба лише добру постіль.

— Кажи за себе, піснярику. — Анжей хутко вхопив за стан жваву молоду служничку, таку ж веснянкувату, як він сам.

— Постіль ми маємо, чого ж, — відповіла рудокоса Рута. — У «Бросквині» ліжок ніколи не бракувало. Та спершу лізьте до купелі. Коли ви, голодранці, востаннє ночували під моїм дахом, то лишили мені усіх своїх вошей.

Вона грайливо пхнула Зеленоборода у груди.

— А твої були ще й зелені. Їсти будете?

— Якщо маєш зайві харчі, то не відмовимося, — погодився Том.

— Коли це ти від чогось відмовлявся, га, Томе? — зареготала жінка. — Ну гаразд, твоїм друзям засмажу баранини, а тобі — старого висхлого щура. Ти й того не заслужив, але якщо заскиглиш мені пісеньку-другу, то я, може, трохи розтану. Таку вже маю вдачу — жаліти убогих. Та ходіть уже швидше. Касю, Лано, поставте казани на вогонь. А ти, Жизено, поможи зібрати їхні лахи — певно, доведеться виварювати.

Усі свої погрози вона справдила. Ар’я намагалася пояснити, що у Жолудях милася аж двічі, а відтоді ж не минуло ще й двотижня, та рудокоса жінка нічого не хотіла чути. Дві служниці трохи не винесли її угору сходами, сперечаючись дорогою, хлопчик вона чи дівчинка. Перемогла служниця на ім’я Гелька, тому інша мусила носити гарячу воду і шкрябати Ар’ї спину цупкою колючою щіткою, мало не знімаючи шкіру. По тому вони поцупили увесь одяг, подарований пані Рідколіс, і вдягли її у тонкий льон та мереживо, наче одну з Сансиних ляльок. Та принаймні, скінчивши, вони дозволили Ар’ї піти донизу і повечеряти.

Сидячи у трапезній корчми в дурних дівчачих лахах, Ар’я згадувала уроки Сиріо Фореля — зокрема, той, де він радив їй дивитися і бачити очима. Придивившись, вона побачила, що у корчмі услуговує значно більше служниць, ніж буває навіть при найжвавішому заїзді. До того ж майже усі були молоді та показні на вроду. Щойно настав вечір, як до «Бросквини» почали збрідатися натовпи чоловіків. У трапезній вони довго не сиділи, навіть коли Том дістав цимбали і почав співати «Шість дів у ставі». Дерев’яні сходи були старі й круті; коли хтось із чоловіків вів нагору одну з дівчат, вони скрипіли особливо люто.

— Б’юся об заклад, тут у них бурдей, — зашепотіла Ар’я до Гендрі.

— Та ти навіть не знаєш, що таке бурдей.

— А ось і знаю, — наполягала Ар’я. — Це як заїзд чи корчма, тільки з дівчатами.

Він знову зашарівся.

— Тоді що ти тут робиш? — запитав він сердито. — Шляхетним панянкам, хай їм грець, не місце у бурдеях, це тобі кожен скаже.

Одна з дівчат сіла поруч із ним на лаву і спитала:

— Хто це тут шляхетна панянка? Оця кістлява мала? — Вона подивилася на Ар’ю і зареготала. — А я, щоб ти знала — дочка короля!

Ар’я зрозуміла, що з неї кепкують.

— Ні, неправда!

— Хтозна — може, й правда. — Дівчина знизала плечима, і з одного з них упала сукня. — Кажуть, король Роберт гойдав мою матір, коли ховався тут перед битвою. Певно, він і з іншими дівчатами грався. Та Леслин каже, що найдужче майбутній король полюбляв мою матусю.

Ар’ї спало на думку, що дівчина справді має волосся таке саме, як у старого короля — велику рясну шапку, чорну, мов вугілля. «То й що з того? Гендрі теж має таке саме. Скільки ще на світі таких чорнявих?»

— Мене кличуть Дзвінкою, — мовила дівчина до Гендрі. — На честь Битви Дзвонів. Можу в твої дзвіночки закалатати. Хочеш?

— Ні, — буркнув він похмуро.

— Та хочеш, хочеш! — Вона попестила йому руку аж до плеча. — З друзів Тороса і князя-блискавки я грошей не беру.

— Кажу тобі: ні! — Гендрі скочив на ноги і вибрався з-за столу надвір, у темряву ночі.

Дзвінка обернулася до Ар’ї.

— Може, він дівчат не любить?

Ар’я здвигнула плечима.

— Та він просто дурний. Любить лощити шоломи і бити по мечах молотками.

— А… ну гаразд.

Дзвінка натягла сукню на плече і пішла балакати з Джаком-Щасливцем. Скоро вона вже сиділа в нього на колінах, хихотіла і ковтала вино з його кухля. Зеленоборід обіймав зразу двох дівчат — по одній на кожному коліні. Анжей зник разом зі своєю веснянкуватою, і Лима теж ніде не було видно. Том Семиструнний сидів біля комина і співав «Квітнуть діви навесні». Ар’я потрошку сьорбала з кухля вино, розведене водою, що подала їй руда хазяйка, і слухала спів. Навпроти через майдан гнили у клітках мерці, а тут, у «Бросквині», панували веселощі. Утім, їй здалося, що чимало присутніх регочуть якось занадто гучно та вимушено.

Попередня
-= 183 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!