Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

«Пан батько тільки й думають про завдані тобі образи, бо часу їм лишилося вже небагато. Маестер Виман каже, що не сміє робити макове молоко міцнішим. Час уже батькові скласти списа зі щитом і спізнати вічний спокій. Але вони борються, зціпивши зуби, і не хочуть здаватися. А все заради тебе — така моя думка. Їм потрібне твоє пробачення. Я знаю, що з-за війни шлях від Соколиного Гнізда до Водоплину став небезпечний, але, певно ж, міцний загін лицарів — хай у сотню списів, хай навіть у тисячу — вберіг би тебе і за Місячною Брамою. Якщо ж ти все-таки не зможеш приїхати, то хоча б напиши кілька слів любові, з якими батько могли б спокійно померти і здобути мир своїй душі. Напиши, що забажаєш, а я прочитаю їм, аби полегшити прощання з цим світом.»

Відклавши перо і спитавши воску для печаток, Кетлін одразу ж відчула, що цього листа замало, та й відсилати його вже запізно. Маестер Виман вважав, що князь Гостер не проживе аж стільки, щоб крук устиг досягти Соколиного Гнізда і повернутися назад. «Утім, скільки разів він казав те саме раніше…» Чоловіки роду Таллі так легко не здавалися, хай який ворог дивився їм у лице.

Довіривши пергамен клопотам маестра, Кетлін пішла до септу і запалила свічку до Вишнього Батька задля кращої долі для її власного, другу — до Стариці, яка випустила у світ першого крука, коли визирнула за двері смерті, а третю — до Матері, за Лізу та усіх втрачених нею дітей.

Пізнішої години того самого дня вона сиділа коло князя Гостера з книжкою і перечитувала один і той самий уривок вже безліч разів, як раптом почула гучні голоси та дзвінкі сурми. «Пан Робін» — негайно подумала Кетлін і болісно зіщулилася. Але коли вона вийшла на балкон, то на річках не побачила нічого, зате розчула гамір десь у замку: іржання багатьох коней, брязкання зброї та обладунків, привітні вигуки. Кетлін прожогом видерлася звивистими сходами на дах вежі, говорячи до себе: «Адже пан Десмонд не заборонив мені ходити дахом».

Гамір долинав з дальнього краю замку, від його головної брами. Перед решіткою, яку підіймали зі смиком та скреготом, стояла невеличка купка вершників, а далі у полях — ще кілька сотень кінного війська. Дмухнув вітер, розгорнув прапори, і вона затремтіла від полегшення, побачивши знак Водоплину — пструга у стрибку. «Едмур повернувся.»

Минуло дві години, перш ніж він завважив за потрібне до неї з’явитися. До того часу всенький замок уже радісно галасував: то чоловіки пригортали до грудей жінок і дітей, яких лишили позаду перед походом. З крукарні знялося у небо троє круків, збурюючи повітря чорними крилами. Кетлін дивилася на них з батькового балкону. Вона вимила волосся, змінила одяг, приготувалася слухати братові докори… і тяжко переживала години чекання.

Коли нарешті Кетлін почула гамір за дверима, то сіла і склала руки на колінах. Едмурові чоботи, поножі та вапенрок були вкриті висхлим червонястим брудом, та й загалом з погляду на брата не скидалося, що він повертається з перемогою. Схудлий і знесилений, він мав бліді щоки, розкошлану бороду та хворобливо блискучі очі.

— Едмуре, — мовила схвильована Кетлін, — ти якийсь на вид нездоровий. Що сталося? Невже Ланістери врешті-решт перетнули нашу річку?

— Я їх відкинув. Самого князя Тайвина, Грегора Клегана, Аддама Марбранда… Усіх погнав геть. Але Станіс…

Едмурові скривило обличчя.

— Станіс? Що таке зі Станісом?

— Він програв битву за Король-Берег, — похнюпився Едмур. — Його кораблі спалено, військо розбите ущент.

Перемога Ланістерів — то була злісна новина, та Кетлін все ж не могла повною мірою поділити братового розпачу. Їй досі ночами ввижалися жахіття про тінь, яка на її очах ковзнула через намет Ренлі, та потік крові крізь сталевий комір обладунку.

— Станіс нам не кращий друг, ніж князь Тайвин.

— Ти не розумієш. За Джофрі став Вирій. А заразом і Дорн. Тобто увесь південь, скільки його є. — Його вуста міцно стиснулися. — А ти тут раптом вирішила випустити Крулеріза. Не маючи на те жодного права.

— Я мала право матері.

Голос її був рівний та спокійний, хоча звістка про Вирій завдавала руйнівного удару по надіях Робба. Та зараз вона й думати про те не могла.

— Жодного права, — повторив Едмур. — Він був бранець Робба, бранець твого короля! А мені Робб доручив берегти його.

— Брієнна його вбереже. Вона присягнулася на мечі.

— Оте бабисько? Ти при своєму розумі?

— Вона відвезе Хайме до Король-Берега і безпечно поверне до нас Ар’ю та Сансу.

— Серсея ніколи їх не віддасть.

— Серсея не віддасть. Але віддасть Тиріон. Він дав слово перед усім двором. А Крулеріз додав ще й своє.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!