Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Брієнна зачервонілася.

— Так, у гніві я забулася, але не мала наміру його вбивати! Якщо він помре, Ланістери приречуть доньок моєї пані на смерть!

Пана Аеніса це анітрохи не стурбувало.

— То й що? Який нам із того клопіт?

— Нумо віддамо його за викуп назад до Водоплину! — запропонував пан Данвел.

— Кастерлі-на-Скелі має більше золота, — заперечив інший брат.

— Убити його! — заволав ще один. — Забрати його голову за голову Неда Старка!

Блазень Пелех перекинувся через голову на сходах у своєму рожево-сірому блазенському лахмітті й заспівав пісеньку:

— Заходився левик-братик та й з ведмедем танцювати, гоп-гей, сміши людей…

— Фтули пельку, дувню! — нагримав на нього Варго Хап. — Я Квулевіва не для ведмедя бевіг. Він мій.

— Якщо помре, то буде нічий. — Руз Болтон говорив так тихо, що люди мимоволі замовкали, щоб його розчути. — Насмілюся нагадати вам, шановний пане, що ви не є господарем Гаренголу, доки я не вирушив на північ.

Лихоманка вдарила Хайме у голову і додала сміливості.

— Та невже це наш дорогенький князь на Жахокромі! Пригадую, востаннє мій батечко відігнав вас геть, як побитого собаку. Цікаво, куди вас тоді ноги занесли, ласкавий пане?

Болтонове мовчання було устократ погрозливіше, ніж зухвале фафрання Варго Хапа. Очі бліді, наче вранішній туман, приховували більше, ніж проказували. Хайме його очі не сподобалися — він згадав той день у Король-Березі, коли Нед Старк побачив його на Залізному Престолі.

Нарешті господар Жахокрому підібгав вуста і відповів:

— То ви втратили руку.

— Та ні, — відповів Хайме, — осьде вона, на шиї висить.

Руз Болтон простягнув правицю, розірвав ремінця і кинув руку Хапові.

— Приберіть оце. Гидке видовисько.

— Я надіфлю її його вельмовному батькові. Хай платить фто тифяфь дваконів, бо повевнемо йому Квулевіва фматками. А коли отвимаємо волото, тоді відведемо пана Хайме до Кавфтавка, і ффє його дофьку фобі вабевемо!

«Хвацькі Компанійці» вибухнули реготом.

— Чудовий задум, — мовив Руз Болтон мимохідь, як міг би мовити «чудове вино» за обіднім столом. — Але дочку князя Карстарка ви не отримаєте, будьте цього певні. Король Робб стяв йому голову за зраду і вбивство. Що ж до князя Тайвина, то він перебуватиме у Король-Березі аж до нового року, коли його онук має узяти собі за дружину доньку Вирію.

— Зимосічі! — заперечила Брієнна. — Ви, певно, мали на увазі Зимосіч. Адже король Джофрі заручений із Сансою Старк!

— Вже ні. Після битви на Чорноводі усе змінилося. Там заради перемоги з’єдналися троянда і лев. Сукупними зусиллями вони розбили військо Станіса Баратеона і ущент спалили його кораблі.

«А я ж попереджав, Урзвику» — подумав Хайме. — «І тебе, цапе рогатий, теж. Коли сідаєш грати проти лева, то втрачаєш не лише гаманця.»

— Чи відомо щось про долю моєї сестри? — запитав він.

— Ваша сестра цілком здорова. Так само, як і ваш… небіж. — Болтон спинився перед словом «небіж», без слів промовляючи «я все знаю». — Ваш брат також живий, хоча отримав у битві тяжке поранення.

Він майнув рукою до похмурого північанина у підбитому кубраку.

— Відведіть пана Хайме до Кайбурна. А жінці звільніть руки.

Поки Брієнні різали навпіл мотузки між зап’ястками, князь проказав:

— Благаю пробачити нас, ласкава панно. В такі непевні часи подеколи важко розрізнити, хто ворог, а хто друг.

Брієнна потерла зап’ясток там, де мотузка роз’ятрила їй шкіру до крові.

— Ці люди, мосьпане, намагалися мене зґвалтувати!

— Справді? — Князь Болтон обернув свої бліді очі до Варго Хапа. — Я незадоволений. І цим свавіллям, і рукою пана Хайме.

У дворищі на кожного «Хвацького Компанійця» припадало п’ятеро північан і ще стільки ж фреївців. Може, цап і не належав до найрозумніших людей на світі, та лічити вмів. Тому припнув язика і нічого не відповів.

— У мене забрали меча, — продовжила Брієнна, — і броню теж…

— Тут вам броня не знадобиться, ласкава панно, — мовив до неї князь Болтон. — У Гаренголі ви знаходитеся під моїм захистом. Амабело, знайди для панни Брієнни належне помешкання. А ти, Вальтоне, подбай негайно про пана Хайме.

Князь не чекав відповіді, обернувся і пішов угору сходами, змахнувши корзном, підбитим хутром. Хайме ледве устиг перекинутися з Брієнною поглядом, як їх повели геть — нарізно і в різні помешкання.

У маестрових покоях під крукарнею сивочолий чоловік на ім’я Кайбурн, схожий на доброго татка, з гучним свистом вдихнув крізь стиснуті зуби, коли зрізав полотно з пенька руки Хайме і роздивився рану.

Попередня
-= 192 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!