Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Байдуже, — відповів Алан з Росбі, ще один неабиякий лучник. — Ми усі прагнемо побачити, як стріляє наш Смертяний. Хіба ні, хлоп’ята?

Семові несила була терпіти їхні глузливі посмішки, ниці жарти, зневагу в очах. Він обернувся був, щоб піти туди, звідки прийшов, але права нога глибоко загрузла у багні, а коли він спробував її витягти, то лишив там чобота. Довелося йому ставати на коліна, щоб висмикнути чобота з болота під громовий регіт навколо. Доки Семові вдалося втекти, розталий сніг промочив пальці на ногах, незважаючи на кілька пар шкарпеток.

«Ні до чого я не вдатний» — подумав він похнюплено. — «Пан батько бачили мене наскрізь. Не можна мені жити, коли стільки хоробрих братчиків загинуло».

Грен доглядав яму з вогнищем на південь від брами дитинця. Він роздягнувся до пояса, бо саме рубав дрова; обличчя його розчервонілося, піт парував на голій шкірі. Забачивши Сема, що шкандибав до нього, пирхаючи з натуги, Грен випростався і вишкірив зуби.

— Це в тебе Інші хотіли чобота забрати, га, Смертяний?

«І він тієї ж співає!»

— Та ні, просто в багні загруз. Не клич мене отим прізвиськом, прошу тебе.

— Чого б це? — Грен здивувався направду, не удавано. — Хороше прізвисько, ти його чесно заслужив.

Пип завжди дражнив Грена, що той тупий, як замковий кут. Тому Сем терпляче пояснив, стоячи на лівій нозі й намагаючись увіпхнути праву назад до брудного чобота:

— Це просто інший спосіб кликати мене боягузом. З мене кепкують — як от із Бедвика, коли кличуть його «Велетнем».

— Ну, він і справді не велетень, — визнав Грен, — а Павлюк ніколи не був малюком. Тобто був, коли смоктав мамчину цицьку, але потім виріс таки величенький. Але ж ти справді убив Іншого на смерть! Тому твоє прізвисько — то інша річ.

— Та я… я б ніколи… я сам був на смерть переляканий!

— Я теж. Це лише Пип каже, що я надто дурний, щоб лякатися. А насправді я лякаюся так само, як усі. — Грен нахилився по розрубане поліно і вкинув його до ватри. — Колись я лякався Джона щоразу, як мусив із ним битися. Він завжди нападав так прудко і люто, наче хотів мене убити.

Зелене сире дерево якусь хвилину курилося парою між язиків вогню, а потім запалало.

— Та я про це ніколи не казав. Інколи думаю — може, кожен зух лише прикидається, що він хоробрий, а насправді бояться усі. Може, прикидатися — то і є спосіб стати хоробрим. Не знаю. Ну кличуть тебе Смертяним, то й що — хіба тобі не байдуже?

— Але ж тобі не подобалося, коли пан Алісер кликав тебе Бицею.

— Бо він казав, що я такий само тупий, як здоровезний. — Грен пошкріб бороду. — Та коли Пип почав кликати Зубром, а за ним і Джон, я їм не перечив. І тобі не перечитиму. Зубр — могутній лютий звір, що тут поганого? Я ж і справді чималий здоровань, а буду ще більший. Невже прізвисько «Смертяний» гірше за «панок Кабанок»?

— Хіба не можна лишитися просто Семвелом Тарлі? — Він важко опустився на пеньок з сирого дерева, якого Грен ще не розрубав. — Адже убило Іншого драконоскло. Не я, а драконоскло.

Та він їм уже казав. Казав усім і кожному. І знав, що дехто не повірив. Підсайдачник показав Семові свого підсайдачного ножа і мовив:

— Я маю добре залізо, на біса мені здалося твоє скло?

Чорний Бернар та троє Гартів натякнули, що взагалі не вірять жодному слову з оповіді, а Ролик із Сестринова одказав відверто:

— Мабуть, там у кущах щось ворухнулося, ти пхнув туди ножем, а то Малюк-Павлюк срати пішов. Ото ти й вигадав, аби виправдатися.

Але Дивен його послухав, а за ним і Скорботний Ед, і разом вони примусили Сема та Грена доповісти князеві-воєводі. Мормонт протягом усієї розповіді супив брови і ставив жовчні запитання, але з притаманної йому остороги не міг знехтувати можливою перевагою. Він завимагав, щоб Сем віддав усе драконоскло зі своїх сакв, хоча лишилося його небагато. Коли Сем згадував про запас, що Джон знайшов похованим коло Кулаку, то ладен був плакати. Адже там були леза кинджалів, вістря для списів, дві чи три сотні площиків для стріл. Джон зробив кинджали для себе, Сема та князя-воєводи Мормонта, подарував Семові вістря списа, старий потрісканий ріг і кілька площиків. Грен також узяв собі жменю площиків, і то був весь їхній запас.

Тепер вони мали тільки Мормонтів кинджал і той, якого Сем подарував Гренові, а ще дев’ятнадцять стріл і високого грабового списа з чорним драконоскляним вістрям. Вартові передавали списа один одному, змінюючись на чатах, а стріли Мормонт розділив між кращими лучниками. Білл Буркотун, Гарт Сіре Перо, Ронел Гарклай, Миленький Донел Схил і Алан з Росбі отримали по три на брата. Ульмер мав чотири. Та навіть якби кожна влучила у ціль, однак їм скоро довелося б стріляти вогняними, як усім іншим. Але на Кулаку вогняні стріли летіли сотнями, а упирі не припиняли навали.

Попередня
-= 204 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!