Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

«Цього не досить» — подумав Сем. Крастерові низькі вали з багна і вогкого снігу навряд чи навіть уповільнять упирів — адже ті видерлися далеко крутішими схилами Кулака, щоб нестримно ринути через кільцевий мур. А тут замість трьох сотень братів, щільно вишикуваних для оборони, упирі знайдуть сорок одну вцілілу людину, з яких дев’ятеро поранені так тяжко, що й битися не зможуть. Сорок і четверо вийшли до Крастерової домівки зі снігової бурі — з тих шістдесяти з гаком, які прорубали собі шлях на волю з Кулака Першолюдей. Відтоді троє померли від ран, і Банен скоро мав стати четвертим.

— Як гадаєш, упирів уже нема? — запитав Сем Грена. — Чому вони не прийдуть нас добити?

— Вони приходять лише тоді, коли холодно.

— Так, — погодився Сем, — але чи це холод приводить упирів, чи упирі приносять холод?

— А тобі не байдуже? — Грен ударив сокирою, полетіли тріски. — Вони приходять разом — оце важливо. І тепер ми знаємо, що вони гинуть від драконоскла. Може, тепер зовсім не прийдуть. Може, тепер вони нас бояться!

Семові хотілося в таке вірити. Але йому спало на думку, що коли ти мертвий, то страх важить не більше, ніж біль, кохання чи присяга. Він сидів, охопивши руками коліна, і пітнів під вовною, вивареною шкірою та хутром. Так, ніж із драконоскла поплавив бліду істоту з лісу… але Грен, схоже, мав певність, що тим самим способом можна перемогти й упиря. «Але ж ми цього не знаємо» — подумав Сем. — «Насправді ми нічого не знаємо. Шкода, що тут немає Джона.» Грен був йому до душі, але ж із ним так не побалакаєш. «Напевне, Джон не кликав би мене Смертяним. І з ним я міг би говорити про Йолину дитину.» Але Джон поїхав геть із Кворином Півруким, і відтоді ніхто про нього нічого не чув. «Він теж мав кинджала з драконоскла. Та чи зрозумів, навіщо той потрібен? А може, він лежить мертвий, заморожений у якійсь ущелині… або й гірше — ходить мертвий по землі.»

Сем не розумів, чому боги вирішили забрати до себе Джона Сніговія та Банена, а його — недоладного боягуза — лишити живим. Це ж він мав би загинути на Кулаку, де тричі обісцявся і загубив меча. Та й у лісі він би загинув, якби Малюк-Павлюк не узявся його нести. «Аби ж це був лише поганий сон. Тоді б я прокинувся.» А добре було б опинитися знову на Кулаку Першолюдей, у оточенні братчиків, поруч із Джоном та його Привидом. А ще краще — прокинутися у замку Чорному за Стіною, піти до трапезної по миску наваристої кулеші від Трипалого Гоба, де посередині тане чимала ложка масла, ще й кавалок меду. Лише з самої думки у животі гучно забурчало.

— Сніг! Сніговій!

Сем підняв очі. Навколо вогню колами літав крук князя-воєводи Мормонта, звихрюючи повітря широкими чорними крилами.

— Сніг! — каркнув птах. — Сніг-говій!

Там, де з’являвся крук, невдовзі слід було чекати Мормонта. Справді, князь-воєвода скоро виник з-під дерев верхи на бахмуті між старим Дивеном та схожим на лиса розвідником Ронелом Гарклаєм, якого він поставив замість Торена Рідколіса. Списники коло брами заволали: «Хто іде?», а Старий Ведмідь у відповідь загарчав:

— А ви, в сьомого дідька, кого бачите? Чи вам Інші очі повиймали?

Очільник Варти проминув брамні стовпи, з яких дивилися черепи барана і ведмедя, натягнув повід, здійняв кулака і свиснув. Заплескавши крилами, крук прилетів на його клич і сів на руку.

— Пане воєводо, — почув Сем слова Ронела Гарклая, — ми маємо лише двадцять і двох коней, з яких, боюся, Стіни не дістанеться і половина.

— Та знаю, — загуркотів Мормонт. — Але однак мусимо рушати. Крастер сказав своє слово.

Він зиркнув на захід, де сонце ховалося за купою темних хмар.

— Боги подарували нам перепочинок, та чи надовго?

Мормонт зіскочив з сідла, кинувши крука назад у повітря, тоді побачив Сема і заревів:

— Тарлі!

— Я? — незграбно зіп’явся на ноги Сем.

— Я? — Крук всівся на голову старого воєводи. — Я?

— Твоє прізвище Тарлі? Ти маєш брата у цих краях? Значить, ти. Стули рота, і ходімо зі мною.

— З вами? — самі собою кавкнулися безглузді слова.

Князь-воєвода Мормонт подарував йому нищівний погляд.

— Ти — братчик Нічної Варти. Спробуй не сцятися в штани щоразу, як я на тебе дивлюся. Кажу, ходімо.

Його чоботи хутко зачвакали у грязюці. Сем мусив поспішати, щоб не відстати.

— Я оце думав про твоє драконоскло…

— Воно не моє, — відказав Сем.

— Гаразд, драконоскло Джона Сніговія! Якщо кинджали з драконоскла — це саме те, що нам потрібно, то чому ми їх маємо аж два? Кожен братчик на Стіні мав би отримувати такого кинджала зі зброярні того самого дня, коли проказує обітниці!

Попередня
-= 205 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!