Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Меча ти матимеш, — оголосив князь Берік, — але за обладунок тобі правитиме твоя невинність.

Клеган скривився, смикнув вустами.

— Моя невинність супроти твого панцира? Отакий у тебе суд?

— Неде! Допоможи зняти панцира.

Ар’їна шкіра вкрилася сиротами, коли князь Берік назвав ім’я її батька, та цей Нед виявився хлопчиком — білявим зброєносцем років десяти чи дванадцяти. Він хутко підскочив, розчепив застібки на зім’ятому панцирі порубіжного князя. Підбитий каптан під обладунком зогнив від віку та поту, і там, де його не тримало на тілі залізо, відвалювався шматками. Гендрі аж дух перехопило, і він проказав уголос:

— Мати Вишня милосердна!

Ребра князя Беріка виразно випиналися під шкірою. Над лівим соском зяяла колота дірка, оточена спухлим рубцем; коли лицар обернувся по свого меча та щита, Ар’я побачила такого самого рубця на спині. «Його прохромили списом.» Хорт, напевне, побачив те саме. «Але чи злякався?» Ар’ї кортіло, щоб він перед смертю спізнав жах — такий самий, як різниченко Мика.

Нед приніс князеві Беріку його пас із мечем та довгого чорного вапенрока. Таке вбрання личило носити на обладунок, тому на голих плечах воно висіло мішком; зате на грудях зміїлася розгалужена блискавка княжого дому Дондаріон. Князь Берік вийняв з піхов меча і повернув паса зброєносцеві.

Торос приніс Хортові його паса з мечем, але віддавати вагався.

— Цікаво, чи мають такі пси, як ти, хоч трохи честі? — запитав жрець. — Ще надумаєш прорубатися на волю або вхопити в заручники дитину. Гей, Анжею, Денете, Кайло! Лишень спробує зрадити нашу довіру — прикрасьте його пір’ям гарнесенько.

Торос передав Клеганові зброю лише тоді, коли троє названих лучників наклали стріли на тятиви. Хорт висмикнув меча на волю і жбурнув піхви убік. Скажений Мисливець віддав йому дубового щита, набитого залізом, фарбованого жовтим, із трьома чорними псами Клеганів на полі. Хлопчина Нед подав князеві Беріку його власного щита — такого побитого та порубаного, що лілова блискавка і розсип зірок на ньому вже ледве вгадувалися.

Коли Хорт рушив був до супротивника, Торос Мирійський його зупинив.

— Спершу ми помолимося. — Він обернувся до вогню і здійняв руки вгору. — Господи Світла, уздри нас!

Усією печерою залунали голоси — то безкороговне братство приєдналося до молитви.

— Господи Світла, борони нас!

— Господи Світла, убережи нас у пітьмі!

— Господи Світла, осяй нас ликом своїм!

— Запали поміж нас полум’я твоє, о Ра-Гльоре! — проказав червоний жрець. — Покажи нам вини та правди цього чоловіка. Скарай його на смерть, якщо він винен, і додай сили його правиці, якщо він чистий перед лицем твоїм. Даруй нас мудрістю, о Господи Світла!

— Бо ніч темна, — співучо проказали усі інші, а серед них Гарвін та Анжей, — і повна жахіть.

— Ця печера теж темна нівроку, — відповів Хорт, — а за жахіття тут буду я. Молися, Дондаріоне, щоб твій бог мав до тебе ласку, бо скоро ти з ним зустрінешся.

Без усмішки та жодного слова князь Берік притиснув край меча до лівої долоні й повільно повів униз. Темна кров із довгої рани задзюрила сталевим клинком. І раптом меч спалахнув вогнем.

Ар’я почула, як Гендрі прошепотів молитву.

— Щоб ти згорів у семи пеклах! — вилаявся Хорт. — Разом із Торосом!

Він люто зиркнув на червоного жерця.

— Як упораюся з ним — ти, мирійська почваро, будеш наступним.

— Кожним словом ти сам проголошуєш собі вирок, собако, — відповів Торос, поки Лим, Зеленоборід і Джак-Щасливець вигукували погрози та прокльони.

Князь Берік тим часом лишався мовчазним, спокійним, мов тиха вода, тримав щита на лівиці, а палаючого меча — у правиці. «Убий його» — благала подумки Ар’я, — «ти мусиш його убити!» Висвітлене вогнем знизу, його обличчя нагадувало смертну личину, сліпе око вирячилося жорстокою червоною раною. Меч його палав від вістря до захисної перечки, та Дондаріон жару не відчував — стояв так, наче був різьблений з каменю.

Втім, коли Хорт ринув на нього, князь часу гаяти не став. Палаючий меч злетів угору, перестрів холодного меча, лишаючи по собі довгі язики полум’я, схожі на ті стрічки, про які казав Хорт. Задзвеніла криця. Щойно Берік відбив перший удар, як Клеган завдав іншого, та цього разу на його шляху опинився щит. Полетіли тріски. Удари падали один за одним, згори та знизу, справа та зліва. Дондаріон відбив усі до одного; навколо його меча вихорилося полум’я, лишало у повітрі примарні червоні та жовті сліди. З кожним рухом князя Беріка вогонь пашів дедалі сильніше і яскравіше, аж нарешті глядачам почало здаватися, що князь-блискавка стоїть у клітці, виплетеній з полум’яних струменів.

Попередня
-= 214 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!