Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Нед Старк поспішав на південь на чолі передового полку Роберта, але потуга мого батька встигла поперед нього. Пицель переконав короля, що Оборонець Заходу прибув йому на порятунок, і король відчинив браму. Саме того разу Аерис мав би послухати Вариса, та де ж пак — просто відмахнувся. А мій батько увесь час сидів подалі від війни і згадував образи та свавілля, вчинені йому королем. Зрештою він вирішив, що домові Ланістер краще стати за переможну сторону. Битва на Тризубі допомогла йому зважитися.

— Захищати Червоний Дитинець випадало мені, та я знав, що справу програно, і надіслав гінця Аерисові по дозвіл почати перемови. Але мій гінець повернувся з таким наказом короля: «Принеси голову свого батька, якщо ти не зрадник». Аерис здаватися не бажав і нікого не слухав. Гінець сказав, що при королі знаходиться пан Россарт. Я розумів, що це означає.

— Коли я запопав Россарта, він був одягнений простим стражником і поспішав до потерни. Його я вбив першим, а тоді зарізав Аериса, щоб він не встиг надіслати ще когось із наказом до вогнечарників. За кілька днів я вистежив решту і повбивав їх теж. Беліс обіцяв мені золото, Гарігус скиглив, благаючи про милість. Меч таки милосердніший за вогонь, проте Гарігус мені за ласку не подякував.

Вода потроху вистигала. Коли Хайме розплющив очі, то побачив пенька власної мечевої руки. «Тієї, що зробила мене Крулерізом.» Цап одним ударом позбавив його і слави, і ганьби. «А що залишив? Хто я тепер такий?»

Дівчисько виглядало сміховинно — тулило рушника до своїх вбогих цицьок, білі ноги визирали з-під нього знизу.

— Щось вам від моєї оповідки аж заціпило. Ну давайте вже, прокляніть мене, поцілуйте або назвіть левом. Зробіть бодай щось!

— Якщо це правда, то чому її ніхто не знає?

— Лицарі Королегвардії обітують берегти таємниці короля. Хочете, щоб я порушив святу обітницю? — Хайме зареготав. — Гадаєте, вельможний князь на Зимосічі мав охоту слухати мої похапливі пояснення? Адже він такий шляхетний, куди вже там! Один лише погляд на мене кинув, і зразу визнав винним.

Хайме став на ноги; прохолодна вода потекла грудьми.

— За яким правом вовк судив лева, га? За яким таким правом?!

Його раптом пересмикнуло, і він, намагаючись вилізти з купільниці, пеньком руки зачепив її край. Біль пронизав усе тіло… а лазня раптом закрутилася навколо. Брієнна підхопила його, не даючи впасти. Її рука була вкрита сиротами, розім’якла від води, холодна, та все ж сильна і надійна, а разом ніжніша і обережніша, ніж він міг подумати. «Ніжніша за Серсеїну» — спало йому на думку, поки вона виймала його з купільниці, а ноги під ним теліпалися, наче вислий прутень.

— Сторожа! — чулося поруч горлання Брієнни. — Тут Крулеріз!..

«Хайме» — подумки заперечив він, — «мене звати Хайме!».

Він отямився, лежачи на вогкій підлозі у оточенні стражників, дівчиська і Кайбурна, що стовбичили над ним із занепокоєними обличчями. Брієнна була гола, та здається, навіть цього не помічала.

— Гаряча пара у лазні часто справляє таку дію, — казав решті маестер Кайбурн. «Та ні, він не маестер, у нього ж забрали ланцюга.» — У його крові досі тече отрута, тіло змарніло від голоду. Що ви йому даєте їсти?

— Хробаків, сцяки та сіре блювотиння, — відповів Хайме знизу.

— Сухарі, воду і вівсяний куліш, — заперечив стражник. — Та він майже нічого не їсть. Що нам із ним робити?

— Вимийте, вдягніть та віднесіть до башти Гори-Король, якщо знадобиться, — відповів Кайбурн. — Князь Болтон має намір вечеряти з ним сьогодні. Часу лишилося небагато.

— Принесіть мені чисте вбрання для нього, — мовила Брієнна. — Я його вимию та вдягну.

Решта зітхнула з полегшенням, скинувши клопіт на неї. Хайме підняли на ноги і посадовили на кам’яну лаву коло стіни. Брієнна прожогом майнула по свого рушника і жорстку щітку, якою заходилася дошкрябувати хворого. Один зі стражників приніс бритву — підрізати бороду. Кайбурн повернувся з полотняними підштанками, чистими чорними вовняними штаньми, просторою зеленою сорочкою та шкіряною камізелею, що ушнуровувалася спереду. Хайме до того часу трохи отямився від запаморочення, і хоча незграбність свою зберіг, але з поміччю дівчиська так-сяк зумів одягнутися.

— Тепер я така краля, що мені лише срібного люстерка бракує.

Кровомаестер приніс одяг і для Брієнни теж: рожеву єдвабову сукню, трохи поплямовану, і лляну нижню сорочку.

— Вибачайте, панно, та іншого жіночого вбрання на ваш зріст і поставу в Гаренголі нема.

Сукню, вочевидь, шили на жінку з тоншими руками, коротшими ногами та набагато повнішими грудьми. Тонке мирійське мереживо погано ховало синці, що вкривали Брієннину шкіру. Загалом у новому одязі дівчисько виглядало курям на сміх. «У неї плечі дебеліші, ніж у мене. І шия товща» — подумав Хайме. — «Не диво, що їй зручніше у кольчузі, ніж у сукнях.» Рожевий колір теж не надто їй личив. На думку Хайме спало з десяток грубих жартів, але він зумів утриматися. «Краще її не сердити. Бо встояти проти неї в бійці з однією рукою годі й сподіватися.»

Попередня
-= 232 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!