Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Князь Оберин розвернув коня по колу і став обличчям до своїх дорнійців.

— Еларіє, пані та панове, вельможні князі та добрі лицарі! Бачите, як нас любить король Джофрі? Щоб ми не загубилися дорогою до двору, його милість прислав нам не кого іншого, а самого Біса — свого власного дядечка! Як же нам дякувати Бісовому небожеві?

Брон пирхнув сміхом, і Тиріон мусив удати, що його розважив жарт гостя.

— Та не самого ж, яснії панове! Така мала істота, як я, не впоралася б із таким великим дорученням.

Його власний супровід був уже поряд; настала черга знайомити з ним гостей.

— Матиму за честь назвати вам імена моїх супутників. Ось пан Флемент Бракс, спадкоємець Рогодолу. Князь Гиліс, господар у Росбі. Пан Аддам Марбранд, тисяцький міської варти Король-Берега. Джалабар Ксого, князь Долини Червоноцвіту. Пан Гарис Звихт, тесть мого дядечка Кевана. Пан Мерлон Кракегол. Пан Пилип Підбор і пан Брон, лицар Чорноводи — двоє звитяжців, уславлених битвою проти бунтівника Станіса Баратеона. І нарешті, мій власний зброєносець, юний Подрік з дому Пейн.

Вимовлені Тиріоном імена бриніли у повітрі бундючно та урочисто, і все ж їхні власники ані знаністю, ані родоводом не могли рівнятися з супроводом великого князя Оберина Мартела. Це чудово розуміли очільники обох загонів.

— Ласкавий пане Ланістере, — мовила пані Чорнощовба, — ми подолали довгу та брудну дорогу. Відпочити і освіжитися зараз було б дуже доречно. Чи не можемо ми продовжити шлях до міста?

— Негайно, мосьпані.

Тиріон розвернув голову коня і покликав пана Аддама Марбранда. Кінні золотокирейники, що складали найбільшу частину столичного почту, хутко розвернулися з наказу пана Аддама, і гості та господарі разом рушили до річки, видивляючись удалині Король-Берег.

«Оберин Німерос Мартел» — бурмотів Тиріон собі під ніс, рівняючи коня поруч із гостем. — «Червоний Гаспид Дорну. Якого дідька, чи радше сімох дідьків, я мушу з ним робити?» Власне, новоприбулого він знав лише за славою та чутками… але слава та була гучна, а чутки — моторошні. Маючи ледве шістнадцять років від народження, великий князь Оберин був застуканий у ліжку з коханкою старого князя Крицака — войовничого велетня, уславленого гарячим норовом та люттю в битвах. Призначили двобій, та з огляду на молодість і високий родовід юного князя він мав тривати лише до першої крові. Обидва бійці отримали поранення, правил честі було дотримано. Але князь Оберин скоро видужав, а рана князя Крицака запалилася, і він помер. Пішли плітки, що Оберин бився отруйним мечем, і відтоді друзі та вороги кликали його Червоним Гаспидом.

Утім, те сталося вже багато років тому. Юнак шістнадцяти років перетворився на чоловіка сорока с гаком, і плітки про нього стали гуляти значно чорніші. Князь подорожував Вільними Містами, вивчав мистецтво отрут, а якщо вірити чуткам, то і темніші ремесла. Вчився він і в Цитаделі, викував аж шість ланок маестерського ланцюга, потім знудився і кинув навчання. Винайнявся сердюком у Спірні Землі за вузьким морем, певний час воював разом з «Другими Синами», а тоді зібрав власний охочий полк. Турніри, битви, двобої, коні, неперевершена плотська хіть… казали, що він бере до ліжка і чоловіків, і жінок, а доньок-байстрючок наплодив по усьому Дорнові. Люди кликали їх «піщаними змійками». Щодо синів, то скільки Тиріонові було відомо, великий князь Оберин не мав жодного.

Зате він скалічив старшого сина Мейса Тирела, спадкоємця Вирію.

«Немає у Семицарстві гостя, менш бажаного на тирелівському весіллі» — подумав Тиріон. Надіслати князя Оберина до Король-Берега, коли у місті перебували сам князь Мейс Тирел, двоє з його синів і кілька тисяч вояків — то була така ж небезпечна вихватка, як і норов самого Оберина. «Одне легковажне слово, один невчасний жарт, один кривий погляд — більшого не треба, щоб наші шляхетні союзники вчепилися в горлянку одне одному.»

— Ми вже стрічалися раніше, — привітно усміхнувся дорнійський князь до Тиріона. Вони їхали біч-обіч королівським гостинцем, проминаючи засипані попелом поля та голі кістяки дерев. — Утім, я не чекаю, що ви згадаєте. Ви тоді були ще менші, ніж зараз.

Тиріонові геть не сподобався натяк на глузливу зверхність у голосі князя. Але він твердо вирішив не дати дорнійцеві себе розлютити.

— Коли ж це сталося, ласкавий пане? — запитав він, удаючи ввічливу цікавість.

— Та вже багато років тому, коли у Дорні правила моя мати, а ваш вельможний батько служив Правицею при іншому королі.

«Іншому, та не думай, що інакшому» — проказав про себе Тиріон.

— Саме тоді я відвідав Кастерлі-на-Скелі разом із моєю матінкою, її чоловіком та моєю сестрою Елією. Мені було щось із років чотирнадцять чи п’ятнадцять, Елія була на рік старша, вашому братові та сестрі, якщо не помиляюся — вісім чи дев’ять, а ви самі щойно народилися.

Попередня
-= 239 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!