Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Не лише бачу, а й нюхаю.

— Добре понюхайте, ласкавий пане. Вдихніть якнайглибше, і ви зрозумієте, що півмільйона людей смердить сильніше за три сотні. Чи унюхав ваш ніс золоту варту? Ми маємо у місті близько п’яти тисяч вартових. Власні затяги мого батька складають ще приблизно тисяч зо двадцять. І нарешті, троянди. Адже троянди такі запашні, чи не так? Особливо коли їх дуже багато. П’ятдесят, шістдесят, сімдесят тисяч троянд у самому місті або у таборах коло нього. Скільки їх там насправді, не скажу, але так багато, що й рахувати ліньки.

Мартел знизав плечима.

— У старому Дорні, ще перед тим, як ми одружилися з Даероном, було прислів’я: усі квіти схиляються перед сонцем. Якщо котрась троянда спробує мені завадити, я її розчавлю, та й по тому.

— Як розчавили Віласа Тирела?

Відповідь дорнійця виявилася несподіванкою.

— Ще півроку не минуло, як я отримав од Віласа листа. Так сталося, що ми обоє полюбляємо добрих коней. За ту прикру пригоду в турнірі він ніколи не плекав на мене образи. Я чисто вдарив його по панцері, а він заплутався у стремені, коли падав, і втрапив під коня. Я йому надіслав маестра, та скаліченій нозі той дати ради не зміг — коліно було геть розтрощене. Але якщо кого і винуватити, то це його пришелепкуватого батечка. Вілас Тирел був зеленіший за свого щита і зарано поткнувся до турнірного товариства, з яким не міг рівнятися силою. Точніше кажучи, його туди поткнув упертий татусь. Наша марнославна товстодупа троянда прагнула зробити собі нового Лео Довгого Шпичака, а зробила сина-каліку. Та навіть по тому старший Тирел розуму не набрався, і двох інших синів теж зарано загнав на бойовисько.

— Люди кажуть, що пан Лорас — кращий воїн, ніж свого часу був Лео Довгий Шпичак, — мовив Тиріон.

— Ніжна Ренліна квіточка? Маю сумнів.

— Прошу пана, майте на здоров’я, — мовив Тиріон, — та пан Лорас переміг багатьох знаних лицарів, поміж них і мого брата Хайме.

— Переміг — це збив з коня на турнірному герці? Якщо хочете мене злякати, розкажіть, кого він убив у битві.

— Хоч би пана Робара Ройса та пана Емона Кия. А ще кажуть, він здобув чималу славу на Чорноводі, де бився поруч із привидом князя Ренлі.

— Тобто молодого Тирела вихваляють ті самі люди, які на власні очі бачили привида? — легковажно засміявся дорнієць.

Тиріон кинув на нього довгий уважний погляд.

— У закладі Чатаї на Шовковій вулиці є кілька дівчат, які можуть припасти вам до смаку. Дануся має волосся кольору меду. Марея — дуже світле, срібне з золотим. Раджу вам, ласкавий пане, завжди тримати при собі одну з них, а краще обох.

— Завжди?! — Князь Оберин підняв угору тонку чорну брову. — Навіщо, мій добрий Бісе?

— Ви ж хочете померти з цицькою в руці. Самі казали.

Тиріон дав коню остроги і рушив туди, де на південному березі Чорноводи чекали перевізники. Дорнійської дотепності — як її розуміли дорнійці — він наслухався вже донесхочу. «А й справді, хай би батько надіслав Джофрі. Той би принаймні запитав князя Оберина, чим дорнієць різниться від коров’ячого кізяка.» Від згадки про Джофрі він мимоволі посміхнувся і подумав, що в жодному разі не хоче пропустити зустріч Червоного Гаспида з його милістю королем.

Ар’я VII

Першим загинув чолов’яга на даху. Він сидів, зігнувшись, коло димаря трохи не за сто сажнів, нагадуючи сіру тінь у досвітньому мороці, та коли небо почало блякнути, ворухнувся, потягнувся і став на ноги. Стріла Анжея поцілила йому груди. Чолов’яга, наче позбавлений за одну мить усіх кісток, скотився крутим черепичним дахом і впав перед дверима септрію.

Блазні поставили там двох вартових, але під світлом смолоскипів ті нічого не бачили у темряві, й розбійники зуміли підібратися непоміченими. Кайло та Заруб відпустили тятиви одночасно; один вартовий впав зі стрілою в горлянці, другий — у череві. Другий, коли падав, зронив смолоскипа, і полум’я лизнуло йому одяг. Коли ганчір’я запалало, він заверещав, і на тому потаємність нападу скінчилася. Торос гукнув бойовий клич, і розбійники ринули на ворога, вже не криючись.

Ар’я дивилася з коня, стоячи на лісистому гребені, що височів над септрієм, млином, броварнею, стайнею, а також навколишнім болотом, випаленим лісом та порослою бур’яном ріллею. Дерева були вже голі, хіба що декілька брунатних листків ще чіплялися за гілки, та огляду не затуляли. За охорону їм князь Берік лишив Безбородого Дика та Муджа. Ар’я ненавиділа, коли її лишали позаду, наче дурне мале дитя, та принаймні разом із нею лишили і Гендрі. Вона не намагалася сперечатися — адже кипіла битва, а у битві треба коритися отаманові.

Попередня
-= 242 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!