Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Проте Якена більше не було — він її покинув. «Мантулик теж покинув, а тепер і Гендрі залишається з ними.» Ломик загинув, Йорен загинув, Сиріо Форель загинув, навіть батько загинув… а Якен дав їй дурнуватого залізного шеляга і здимів кудись світ за очі.

— Валар моргуліс, — прошепотіла вона дуже тихо, так стискаючи кулака, що монета аж врізалася краями у долоню. — Пан Грегор, Дунсен, Полівер, Любчик Раф. Лоскотун і Хорт. Пан Ілин, пан Мерин, король Джофрі, королева Серсея.

Ар’я спробувала уявити, як вони виглядатимуть по смерті, але не згадала усіх облич. Хорта вона легко бачила внутрішнім оком, і його брата Гору теж, а обличчя Джофрі разом із його матінкою не забуде ніколи… але Раф із Дунсеном та Полівером вже вицвіли у пам’яті, а надто Лоскотун, якого просте та звичне лице нічим не вирізнялося з-поміж посполитого люду.

Нарешті сон прийшов та обійняв її. Але посеред глупої ночі Ар’я знову прокинулася, наче її вкололи. Вогнище вигоріло до приску; в дверях на чатах стояв Мудж, іще один вартовий крокував ззовні броварні. Дощ припинився, з лісу чулося виття вовків. «Так близько» — подумала вона, — «і так багато». Скидалося, що просто навколо стайні зібралося кількадесят, а може, й кількасот звірів. «Якби ж вони з’їли Хорта» — майнула думка. Миттю пригадалося, що він казав про вовків та собак.

На ранок септон Ют, як і надвечір, хилитався на дереві, але для інших мертвих бурі брати вже копали заступами у мокрій землі неглибокі могили. Князь Берік подякував їм за нічліг та вечерю, залишив торбину срібних оленів на відбудову септрію. Гарвін, Ловкий Лука та Гачок-Мірошник пішли у ліс на розвідку, але не знайшли ані вовків, ані хортів.

Коли Ар’я підтягувала попруги, підійшов Гендрі, аби вибачитися. Вона поставила ногу в стремено і злетіла у сідло, щоб дивитися на нього згори, а не знизу. «Ти міг би кувати мечі у Водоплині для мого брата» — подумала вона, та вголос відповіла:

— Як у тебе в голові нема — то що поробиш. Хочеш стати лицарем-розбійником і скінчити життя на гілляці — нехай. Що мені до того? Мене скоро викупить мій брат, і я житиму з ним у Водоплині.

На щастя, того дня дощу не було, і загін зумів подолати чимало верст.

Бран III

Вежа стояла на острові; у тихій блакиті вод відбивалася її сестра-близнючка. Коли дмухав вітер, поверхнею озера одна за одною бігли кучері, наче там гралися малі хлопченята. Уздовж берега густо росли дуби; землю в дубовому гаю рясним килимом вкривали жолуді. За гаєм розкинулося село, або радше те, що від нього лишилося — перше село, яке вони побачили, відколи вийшли з передгір’їв.

Мейра рушила на розвідку, аби упевнитися, що в руїнах ніхто не ховається. Ковзаючи між дубів та яблунь із сіткою та сандолею в руках, вона злякала трьох олених, які стрибками кинулися тікати крізь кущі. Літо побачив їхній рух і прожогом кинувся слідом. Бран дивився, як лютововк зникає у гайку, і нічого так не бажав у ту мить, як нап’ясти його шкуру та побігти разом. Але тут Мейра замахала рукою, щоб вони рушали слідом. Бран неохоче відвернувся від Літа і наказав Ходорові нести його до села. Йоджен пішов з ними.

Бран знав, що звідти і до Стіни простягається відкрита місцина — поля-перелоги, низькі горби, невисокі полонини, болота у западинах. Іти тут мало бути легше, ніж у подоланих ними горах, але Мейра непокоїлася, коли бачила навколо так багато відкритої пустки.

— Почуваюся голою, — зізналася вона. — Тут і сховатися нема де.

— Хто володіє цією землею? — запитав Йоджен.

— Нічна Варта, — відповів Бран. — Це Дарунок. Новий Дарунок, а на північ звідси — Брандонів Дарунок.

Маестер Лювин навчив його історії північного краю.

— Брандон Будівник віддав усе чорним братам на південь від Стіни на відстань сто і двадцять п’ять верст. Аби вони з того… «хліб собі добували і у злиднях не бідували». — Він запишався, що не забув належні слова. — Одні маестри кажуть, що то був інший Брандон, не Будівник. Та хоч як, усе одно ця земля зветься Брандонів Дарунок. За тисячі років по тому Ласкава Королева Алісанна прилетіла на Стіну своїм драконом, Срібнокрилкою. Звитяги Нічної Варти так її вразили, що вона попросила Старого Короля подвоїти Дарунок до двохсот п’ятдесяти верст. Оце і був Новий Дарунок.

Бран майнув рукою на все, що розкинулося навколо.

— Ось він, отут.

Бран ясно бачив, що у селі ніхто не живе вже багато років. Хати майже розвалилися; від корчми, не надто показної навіть за кращих часів, лишився самий кам’яний димар і дві потріскані стіни, оточені десятком яблунь. Одне з дерев росло просто посеред трапезної, де підлогу встилав килим мокрого збурілого листя і гнилих яблук. Повітря повнилося задушливо-гнилим яблучним духом, який аж паморочив голову. Мейра тицьнула у кілька яблук сандолею, сподіваючись знайти хоч одне їстівне, та всі виявилися гнилі й червиві.

Попередня
-= 249 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!