Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Ніяк не увійдеш, — похнюпилася Мейра.

Бійниця розташувалася просто над головою Брана, що сидів у кошику на спині Ходора. Сягнувши руками і ухопивши ґрати, він спробував потягнути… і раптом залізна решітка випала зі стелі разом із дощем іржі та розсипом дрібного каміння.

— Ходор! — заволав Ходор з переляку.

Важкі залізні ґрати знову добряче загилили Бранові по голові та впали з гуркотом коло Йодженових ніг; той відіпхнув їх геть. Мейра засміялася.

— Отакої, мій принце! — вигукнула вона. — Ви сильніші від Ходора!

Бран зашарівся.

Крізь бійницю, вільну тепер від ґратів, ще й дещо ширшу, Ходор зумів підсадити Йоджена та Мейру нагору. Далі болотники ухопили Брана за руки і витягли за собою. Витягти Ходора виявилося найважче: Троски не змогли підняти його тим способом, що Брана. Та зрештою сам Бран наказав йому пошукати великих каменів, яких на острівці не бракувало; Ходор склав їх великою купою, а з її верхівки зумів ухопитися за осипані краї бійниці та залізти усередину.

— Ходор! — пирхав він щасливо, шкірячись аж на кутні.

Нагорі маленький загін опинився у плутанині невеличких келій, темних та порожніх, але Мейра вперто шукала і зрештою знайшла дорогу назад до сходів. Що вище вони видиралися, то світліше ставало у помешканнях вежі: на третьому поверсі зовнішня стіна була пробита вузькими стрілецькими бійницями, на четвертому було кілька справжніх вікон, а на п’ятому — найвищому — знаходилася одна велика кругла світлиця зі стрільчастими дверми, що виводили на три сторони, де до башти ліпилися невеличкі кам’яні балкони. З четвертого боку розташувався нужник, а під ним — помийний злив просто до озера.

Коли вони досягли даху вежі, небо вже зовсім затяглося хмарами; на заході висіли хмари найчорніші та найстрашніші. Вітер дмухав так сильно, що задирав Бранового кобеняка, смикав і розвівав його навсібіч.

— Ходор, — сказав Ходор, почувши ляпання одягу.

Мейра крутнулася, оббігла навколо.

— Почуваюся тут, наче велетень — вище цілого світу!

— На Перешийку є дерева, удвічі вищі за цю вежу, — нагадав їй брат.

— Та є, але ж там навколо стоять такі самі! — відповіла Мейра. — Світ на Перешийку здається тісним, небо — таким маленьким, а тут… чуєш вітер, братику? Лишень подивися, який тут простір, скільки усього навколо!

Справді, краєвид звідти відкривався неабиякий. На півдні починалися передгір’я, а за ними височіли й самі сіро-зелені гори. У всіх інших напрямках бігли, наче море, хвилясті рівнини Нового Дарунку — далі, ніж бачило око.

— Я гадав, ми звідси вже побачимо Стіну, — розчаровано проказав Бран. — От дурненький — до неї ще, мабуть, верст зо двісті.

Від самої згадки про Стіну він відчув утому і холод.

— Йоджене! А що ми робитимемо, коли дістанемося Стіни? Пан дядько завжди розповідали, яка вона величезна — аж сто сажнів заввишки і така товста біля основи, що брами крізь неї нагадують підземні ходи. Як ми втрапимо на той бік, аби далі шукати триокого гайворона?

— Я чув, уздовж Стіни стоїть чимало покинутих замків, — відповів Йоджен. — Їх збудувала Нічна Варта, але потім залишила порожніми. Може, у якомусь віднайдеться прохід на той бік.

«Примарні замки» — так казала про них Стара Мамка. Маестер Лювин якось примусив Брана вивчити назви усіх паланок Нічної Варти уздовж Стіни. То була нелегка справа, адже замків було аж дев’ятнадцять, хоча Варта ніколи не заселяла одночасно більше сімнадцяти. На бенкеті, де шанували приїзд короля Роберта до Зимосічі, Бран проказав усі назви дядькові Бенджену спершу зі сходу на захід, а тоді з заходу на схід. Бенджен Старк засміявся і відповів:

— Ти, Бране, знаєш їх краще за мене! Може, тобі варто стати першим розвідником, а мені лишитися тут за тебе?

Але те сталося раніше, ніж Бран упав і зламав хребта разом з усіма своїми мріями. А до того часу, коли Бран прокинувся від сну калікою, дядько давно вже повернувся до замку Чорного.

— Дядько казали, що коли якийсь замок залишають, то брами замуровують льодом і каменем, — мовив Бран.

— То доведеться їх знову відчинити! — легковажно вигукнула Мейра.

Бранові стало незатишно.

— Цього робити не варто! З іншого боку може з’явитися щось страшне. Треба піти до замку Чорного і наказати князеві-воєводі пустити нас крізь браму.

— Ваша милосте, — відповів на це Йоджен, — замку Чорного нам якраз варто уникати, як ми уникали королівського гостинця. Адже там служить кількасот людей.

— Братчиків Нічної Варти! — заперечив Бран. — Вони давали обітниці не брати участі у війнах і таке різне.

— Саме так, — кивнув Йоджен, — але досить і одного кривоприсяжця, щоб порушити обітницю і продати вашу таємницю залізнякам або байстрюку Болтона. Та й не можемо ми бути певні, що Варта схоче нас пропустити. Їм може спасти на думку втримати нас у себе або відіслати назад.

Попередня
-= 251 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!